31 Крістіан

Будильник я не почув. Точніше, почув, але  вирішив, що ще якісь там п'ять хвилин нічого не змінять, але дуже помилився. Коли я розплющив очі, перший урок уже почався.

До будівлі школи я дійшов, коли на подвір'ї було тихо й порожньо. Я вже взявся за двері, коли хтось на повному ходу врізався мені в груди.

- Дивись, куди преш, ідіоте! - вихопилося в мене раніше, ніж я подивився вниз. Я навіть встиг підібрати в голові ще кілька "ласкавих" слів, але добре, що не встиг сказати, побачив, що це бала Попелюшка.

Хоча в такому вигляді її важко було назвати навіть цим прізвиськом. Мокре волосся липло до щік і шиї. Піджак шкільної форми потемнів від води, блузка прилипла до плечей. Туш потекла чорними доріжками по обличчю, і було видно, що вона довго плакала, судячи з почервонілих очей.

- Що з тобою сталося? - шоковано запитав я, розглядаючи її з голови до ніг.

Попелюшка поглянула на мене. В її погляді не було ні страху, ні звичного роздратування. Лише чиста, неприхована ненависть.

- Ти зі мною стався, Кейне! - гаркнула вона, і її голос зірвався. - Я ненавиджу тебе і твоїх ненормальних фанаток!

Вона відштовхнула мене плечем і побігла в бік свого гуртожитка.

Я кілька хвилин стояв, мов вкопаний і дивився їй услід.

Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти, на кого вона натякає. Одне ім'я крутилося в голові, і від нього зводило щелепи. Як же ця пришелепкувата Міранда мене дістала...

Дивно, але мене трусило від люті. Я не розумів чому. Мені було байдуже на дівчат у цій школі, і на їхні дрібні війни теж. Але образ Попелюшки, мокрої, розбитої, з тими чорними слідами на щоках, не виходив з голови. Вона щодня примудрялася влипати в халепи. І чомусь саме сьогодні мене це так хвилювало?

До наступного уроку лишалася ще купа часу, тож я пішов у кафе на території Гранд-Вейлу. Замовив каву, найміцнішу, яку вони вміли робити, сів біля вікна й задумався.

Міранда бігала за мною вже кілька років. Я ігнорував її, і, схоже, дарма. Вона подумала, що може вирішувати, хто поруч зі мною, а хто ні. Що вона і її ненормальні подружки мають на це якесь право.

Відпивши гарячої кави, я вирішив, подумав про те, пора було ставити тих безмізких дуреп на місце. Так, щоб вони запам'ятали це раз і назавжди.

Бо Попелюшка була тільки моєю іграшкою. І діставати її мав право тільки я.