25 Тейлор

Я слухала, як місіс Хартлі розповідає щось про символізм у "Ромео і Джульєтті", але чула тільки одне слово. Воно крутилося в моїй голові, наче набридлива пісня, яку ніяк не можна вимкнути.

Іграшка! Я, Тейлор Рід, відмінниця, стипендіатка, яка колись всю ніч зубрила історію, щоб не втратити грант, для когось просто забавка!

Я так люто стискала ручку, що вона жалібно хруснула.

"Не дивись на нього, - повторювала я собі. - Не дивись, не дивись, не дивись. Здався тобі цей козляра безхвостий"

Звісно, що я подивилася. Кейн сидів на останній парті, розвалившись на стільці, ніби це його особистий трон.

 Він щось шепотів Діну і самовдоволено посміхався Мені так і захотілося стерти цю його бридку посмішку підручником з алгебри.

Я навіть не помітила, коли мимоволі почала складати в голові цілий підступний план.

Пункт перший: дочекатися темряви. Пункт другий: підлити йому в каву снодійне. Хоча ні, де я візьму снодійне? Тоді просто стукнути чимось важким по його дурній голові 

Пункт третій: відвезти тіло в парк за школою. Там є чудовий куток біля старого дуба, де зазвичай нікого не буває. Лопату можна позичити в садівника.

Пункт четвертий: викопати яму, гарненько покласти його у землю і посадити зверху ромашки. Хай хоч щось гарне виросте з того йолопа.

- Міс Рід! - голос місіс Хартлі змусив мене підстрибнути на місці. - Ви можете розповісти класу, чому Джульєтта погодилася на таємний шлюб?

- Е-е-е... - я кліпнула. - Тому що... її змусили?

Хтось голосно засміявся. Мені навіть обертатися не треба було, щоб зрозуміти хто це був.

- Цікава версія, але ні, - сухо відповіла місіс Хартлі. - Може, ви все ж слухали б мене, а не мріяли?

- Вибачте, - буркнула я, ладна провалитися крізь підлогу від сорому і злості на того мажорного блазня.

Навіть Різа зиркнула на мене з насмішкою. Вона після появи Кейна поводилася тихо, як мишка, але щойно я оступилася, одразу оживилася.

Це було нестерпно. Весь цей шум, погляди, насмішки... Я ж намагалася просто вчитися. Мені не потрібні друзі серед місцевих багатіїв і їхні вечірки. Я мріяла тільки про одне - дотягти до кінця навчального року і не розчарувати маму, яка працювала на двох роботах, щоб я могла сюди вступити.

А тепер усі думають, що я іграшка якогось тупого, нахабного мажора.

Горло стиснуло, і я з жахом відчула, що очі починають пекти. Ні, ні, ні! Тільки не тут! Я не заплачу через нього. Він не вартий навіть однієї моєї сльозинки.

Я різко кліпнула кілька разів і втупилася в зошит, ніби там були написані відповіді на всі таємниці всесвіту.

«"Ти сильна, Тейлор. Ти колись переживала й гірше. Переживеш і Кейна".

Тільки от він не збирався давати мені спокою.

На перерві, коли я вийшла в коридор, хтось різко смикнув мене за рюкзак.

- Рід! Чекай!

Я навіть не обернулася.

- Відчепися.

- Та зачекай! - Кейн випередив мене й заблокував прохід, нахабно посміхаючись. - Ти чого така сердита? Я ж тебе врятував.

- Врятував?! - мені здалося, що з вух піде пара. - Ти мене принизив перед усім класом!

- Я тебе захистив.

- Назвавши іграшкою!

- Ну, це звучить дуже гарно, - спокійно відповів він. - Багато дівчат мріють бути моєю іграшкою.

- Ну то й іди до них! - я ткнула його пальцем у груди, і чомусь це виявилося неприємно твердим. - Я не одна з твоїх фанаток, Кейне! Я тобі не якась ляльочка, яку можна витягти, коли захочеться, і кинути в кут, коли набридне!

Він на секунду замовк. Його посмішка кудись зникла, а очі на мить стали серйозними. Здається, я навіть побачила в них щось схоже на розгубленість.

- Я не це мав на увазі, -' сказав він.

- А що ж тоді?

Кейн відкрив рота, потім закрив. Потім знову відкрив.

- Ти... ти... - він провів рукою по волоссю. - Ти все перекручуєш!

- Я нічого не перекручую! Ти просто йолоп!

- А ти невдячна!

- А ти!..

Дзвінок на урок врятував нас обох від продовження, а Кейна, мабуть, від чергового мого ляпаса. Я шумно видихнула, обійшла його і гордо пішла геть, відчуваючи спиною його погляд.

Лише в наступному класі, сівши за парту, я зрозуміла, що трясуся, як осиновий листок.

Ну чому він так на мене діє?

Я кинула швидкий погляд на годинник. До відпрацювання в бібліотеці лишалося ще кілька годин, а я вже подумки складала заповіт.

"Тіно, - мовчки благала я, - прошу, прийди мені на допомогу. Інакше завтра в новинах точно напишуть про зникнення одного нахабного мажора".