24 Крістіан

Я завжди ненавидів літературу, місіс Хартлі та її нудні лекції про те, як Шекспір страждав від кохання. Бо вважав, що коханням треба насолоджуватися, а не страждати від нього.

Тому вирішив спершу дістатися до їдальні й нарешті випити нормальної кави, але побачив дещо цікаве.

- Кейне, ти чого завис? - здивовано запитав Дін.

- Нічого, - буркнув я, хоча стояв біля прочинених дверей класу, наче останній придурок.

Просто там знаходилась Тейлор Рід. Та сама нахабна стипендіатка, через яку я вже третій день ходив злий, як собака.

Вона стояла біля парти, а поряд з нею сиділа Різа, рудоволоса ходяча реклама косметики. Я чудово знав цю дівчину і знав, що нічого доброго від неї чекати не варто.

- О, злидарка припхалась, - голосно промовила Різа, так, щоб почули всі.

У класі одразу стало тихо. Всі витріщилися на Тейлор, як на музейний експонат. Вона розгубилася і навіть трохи зблідла, а потім стиснула кулаки.

І тут мене чомусь накрило. Я не збирався заступатися за неї і втручатись. Просто мені дуже не сподобалося, що хтось ображає Попелюшку, бо це моя прерогатива. Ображати Тейлор Рід могла лише одна людина в цій школі, і це точно була не Різа.

- Чого витріщилися? Це моя іграшка, тому не діставайте її, бо будете мати справу зі мною, - сказав я, зайшовши до класу.

Усі повернулися до мене. Дін за моєю спиною тихенько присвиснув, а Марк, здається, ледь не вдавився жуйкою.

Різа відкрила рота, але так нічого і не сказала, бо чудово знала про те, що зі мною краще не сваритися.

А ось Тейлорцього ще не зрозуміла. Попелюшкп повернулася до мене. В її очах не було ані краплі вдячності. Тільки чиста, нічим не прикрашена лють.

- Що ти щойно сказав? - невдоволено промовила вона.

- Що чула, - знизав я плечима і всміхнувся. - Не дякуй, Рід. Я сьогодні добрий.

- Іграшка?! - вона аж задихнулася від обурення. - Ти нормальний взагалі? Я тобі не річ і не якась там забавка!

- А хто ти? Після історії з телефоном Рона ти моя служниця, тому, вважай, майже іграшка, - спокійно відповів я, схрестивши руки на грудях.

Хтось у класі пирснув зі сміху. Тейлор почервоніла так, що я на секунду злякався, що вона зараз вибухне.

- Ти... ти... - вона ніяк не могла підібрати слова. - Ти просто самозакоханий йолоп!

- Дякую за комплімент.

- Це не комплімент!

- А звучить непогано, - я нахилився трохи ближче. - Повтори ще раз, мені сподобалося.

- Не дочекаєшся! Я не просила тебе за мене заступатися! Ти все лише зіпсував! - вигукнула вона так, що всі в класі аж підскочили.

Я хотів відповісти щось уїдливе, але в ту ж секунду в дверях з'явилася місіс Хартлі.

- Містере Кейн, міс Рід, може, ви поясните, що тут відбувається? - холодно запитала вона, поправляючи окуляри.

- Ми з міс Рід просто обговорювали літературу, - абсолютно спокійно відповів я. - Вона вважає, що я схожий на Тібальта.

- Я вважаю, що Тібальт був значно розумніший за тебе, - процідила Тейлор крізь зуби.

- Он як! То ти все ж вважаєш мене розумним?

Вона заплющила очі й, здається, почала рахувати до десяти. Клас вибухнув сміхом, а місіс Хартлі лише безнадійно зітхнула.

- Кейне, на своє місце. Негайно.

Я неохоче пішов у кінець класу і плюхнувся на стілець поряд з Діном.

- "Моя іграшка"? Ти серйозно, чувак? - прошепотів він, ледве стримуючи сміх.

- Замовкни.

- Та я нічого, просто це було...

- Діне, я тебе зараз вб'ю.

Я відкинувся на спинку стільця й подивився на Тейлор. Вона демонстративно не дивилася на мене, але вуха в неї були червоні, як помідори. Чомусь це здалося мені дуже смішним. І навіть трохи милим.

Так, Кейне, зупинись. Ніякого "милого". Вона бісить тебе, і крапка.

Та все ж я не міг не усміхатися. Бо знав, що  сьогодні після занять нас чекає відпрацювання в бібліотеці. Тільки я, вона і тисячі книжок.

І, чорт забирай, я вже з нетерпінням чекав цього.