22 Крістіан

Це не Попелюшка, а якась біда на ніжках. Не встигла з'явитися в нашій школі, а вже створила мені цілу купу проблем.

Сьогодні вона особливо постаралась. Спершу дуже боляче  вдарила мене коліном в пах, мало не перетворивши мої стратегічно важливі органи на справжній омлет.

Потім я через неї віддав Рону кругленьку суму грошей за розбитий телефон.

Під час відпрацювання покарання в бібліотеці я тільки дивом серйозно не постраждав, коли ловив Попелюшку. Через це моє геройство досі ребра боліли, а можливо, що ще й синці будуть.

І ніби всього цього було мало, так у мене розбився екран на телефоні і нам з цією дрібною бідою дали нове покарання на цілий тиждень.

Короче, було мені геть невесело. Але що я міг вдіяти? Не знаю чому, але мене так і тягло до неї.

Можливо, що всьому виною її яскравий колір волосся, що в моїй уяві ну ніяк не в'язався із чемною і слухняною заучкою - відмінницею.

А після того, як вона впала прямо на мене і лежала так кілька хвилин, я досі не міг нормально мислити.

Всі мої думки крутилися довкола цього фіолетового нещастя, її великих, наївних очей, пухких губ і гарненьких ніжок.

Не вистачало ще мені запасти на якусь там  стипендіатку. Та друзі ж мене на сміх піднімуть. Он Дін сьогодні вже почав підколювати мене в їдальні.

Повернувшись в свою кімнату, я кинув рукзяк на підлогу і в одязі впав на ліжко.

Як на зло, перед очима знову з'явилася бісова Попелюшка, а точніше її задоволена посмішка, коли вона побачила величезну тріщину на екрані мого телефона.

Зараза мала! Це ж через неї сталося, а вона ще й потішалася. Ну, Попелюшко, постривай. Я ще навчу тебе, як слід поводитися зі мною.

В кімнату зайшов Дін, мій найкращий друг і сусід. З цим йолопом ми були знайомі із самого дитинства.

- Ти чого так довго сьогодні? - поцікавився він, кидаючи в мене пачку чіпсів. 

- У мене сьогодні був паскудний день, друже, - важко зітхнувши, відповів я і відкрив чіпси.

- Розповісиш? - запитав товариш, вмощуючись зручніше на дивані і відкриваючи пачку з якимись снеками.

Я й розповів про всі свої сьогоднішні пригоди. Цей телепень так ржав, що аж ліжко тряслося.

Психанувши, я запустив у нього свою подушку. Дін ухилився, але розсипав свої снеки.

- От навіщо ти так, Крісе? Тепер мені знову доведеться плентатися до магазину.

- А нічого було ржати, як притрушений кінь серед поля, - невдоволено пробурчав я.

- А я що? Хіба я винен, що у тебе такі приколи були з новенькою? До речі, вона гарненька. І дупця і ніжки у неї те, що треба.  Особисто я був би не проти, аби вона на мене впала, - сміючись, промовив товариш.

І так мене його слова про Попелюшку вибісили, що я дивом стримався і не стукнув його по дурній голові.

Чомусь навіть думка про те, що інші хлопці можуть задивлятися на ту фіолетову бідосю, доводила мене до сказу.