20 Крістіан

Місіс Грінвуд мовчала рівно п'ять секунд і уважно оглядала все довкола, наче це було справжнє місце злочину.

- Містере Кейн, - нарешті промовила вона голосом, від якого в мене по спині побігли мурашки. - Міс Рід. Я вийшла лише на кілька хвилин і що я бачу?

- Це не те, що ви подумали, - випалив я.

- Я нічого не думала. Я все бачу.

- Вона впала з драбини!

- А ви?

- А я... ловив.

Попелюшка нарешті отямилася, поворохнулася і піднялася з мене, червона, як буряк.

 Я скривився від болю і сів, потираючи груди. Ребра, на диво, були цілі. Зате у мене жахливо горіли вуха, і цього я пояснити не міг.

Я досі відчував тепло тіла дрібної зарази і аромат полуниці, яким пахло Її волосся. І чудово пам'ятав те, як вона розгублено дивилася на мене, коли розплющила очі.

Крістіане Кейне, король Гранд-Вейлу, ти що, здурів?! Це ж та сама мала паскуда, яка сьогодні тебе ледь не скалічила, влучивши коліном по стратегічно важливому місцю.

- Підніміться обидва, - скомандувала місіс Грінвуд.

Ми з Попелюшкою підскочили на ноги, як за командою. Попелюшка квапливо поправляла спідницю і старанно намагалась не дивитись на мене. Я теж дивився будь-куди, тільки не на неї. Прекрасно. Просто чудово.

- Я не знаю, що тут відбувалося, і, чесно кажучи, знати не хочу, - почала бібліотекарка, обводячи поглядом безлад, який ми влаштували. - Але книги мають стояти на полицях, а не валятись на підлозі. Тож ви залишитеся тут, поки все не буде розставлено. Усе, кожна книжка. І так буде щодня протягом тижня.

- Тижня?! - в один голос перепитали ми.

- Якщо хочете, можу зробити два. Думаю, що ваша вчителька фізики і директор школи не будуть проти, коли дізнаються про те, що ви тут вичворяєте.

Ми з Попелюшкою шоковано замовкли.

- І ще одне, - вона простягнула долоню. - Телефон, містере Кейне.

- Що? Чому?!

- Тому що, поки ви були ним зайняті, міс Рід мало не скрутила собі в'язи.

Я хотів сперечатися, але один її холодний погляд змусив мене передумати. З важким зітханням я підняв з підлоги свій телефон. І тут мене чекав дуже неприємний сюрприз: по екрану від кута до кута тягнулася довга жахлива тріщина.

Я так і завмер.

Поруч хтось пирхнув. Я озирнувся і побачив, як Попелюшка, затуляючи рота долонею, затряслася від беззвучного сміху.

- Що смішного?

- Нічого, - пропищала вона. - Просто... карма, Кейне. Вона існує.

- Ти ще пожалкуєш, - прошипів я.

- Не думаю.

Місіс Грінвуд забрала мій телефон і заховала у шухляду столу, а я зрозумів, що тиждень у бібліотеці буде довгим. Мені залишалося тільки гора книг, ганчірка і дрібна фіолетоволоса відьма поруч.

Коли бібліотекарка зникла за стелажами, Попелюшка підняла з підлоги одну книгу, струснула з неї пил і нарешті подивилася на мене.

- Дякую, - промовила вона.

Я здивовано кліпнув.

- За що?

- За те, що впіймав. Я могла б травмуватися.

Попелюшка знову відвернулася до полиці, ніби й не казала нічого, а я стояв, як дурень, і не знав, що відповісти. Це був перший раз, коли мені взагалі хтось подякував.

І чомусь від цього мені захотілося  поцілувати ще сильніше, ніж раніше.