12 Крістіан

Я спіймав себе на тому, що надто часто поглядав туди, де сиділа Попелюшка разом зі своїми подругами.

- Крісе, ти що запав на новеньку? - поцікавився Дін, штовхнувши мене ліктем під бік.

- Що за дурниці? З чого ти взагалі це взяв? - невдоволено поглянувши на товариша, промовив я.

- З того, що ти постійно витрішаєшся на неї і вже мало слину не пускаєш, - сміючись, відповів друг.

- Схоже, що у тебе аж надто розігралася фантазія, бовдуре, - пробурчав я, знову поглянувши на новеньку.

- Я ж не сліпий і бачу, що ти очей не зводиш з тієї новенької стипендіатки, - не заспокоювався Дін.

- Та я раз глянув на цю малу заучку, бо у неї досить яскрава зовнішність. Фіолетове волосся виділяється. От і все, - відповів я.

- Ага... Раз... Ти мало дирку в ній поглядом не просверлив, - промовив Дін і заражав, наче якийсь шалений кінь.

Висказавши цьому придурку все, що я думав про його спостережливість, я доїв свій обід і взявся за чай.

Як на зло, Попелюшка весело розсміялась, знову привертаючи мою увагу.

Я й сам не розумів, чим мене зачепило це дівчисько. Нічого особливого окрім дивного кольору волосся у неї не було.

Звісно, вона була симпатичною і ніжки у неї були гарненькі, але таких дівчат довкола було дуже багато.

І тут я згадав, що на наступному уроці я буду сидіти за партою саме з цією новенькою.

Чомусь думка про це викликала у мене посмішку. Крім того, я пригадав про те, як ця зухвала Попелюшка сказала, що не гляне у мій бік навіть тоді, якщо я буду останнім хлопцем на світі.

Ну це ми ще побачимо...