8 Тейлор

Попивши чаю з печивом і трохи почитавши  свої конспекти, я сьогодні вирішила раніше лягти спати, щоб відпочити і набратися сил.

Моя сусідка по кімнаті так і не з'явилася і я вже почала за неї хвилюватися. Хоч ми з нею і не були поки що знайомі, я все одно турбувалась.

Все ж, вона була такою ж стипендіаткою, як і я. І їй теж приходилося не легко в Гранд - Вейл.

Я вже навіть подумала завтра запитати в Аманди, що мені робити, якщо моя сусідка так і не з'явиться.

Чи варто розповідати про її відсутність старості чи куратору? Чи краще її прикрити і нікому про це не казати?

Схоже, що цей день у мене видався справді важким і відібрав багато сил бо я заснула одразу, щойно моя голова доторкнулась до подушки.

Як на зло, мені приснився той бісів мажор. Він відібрав мої туфлі і при цьому нахабно сміявся. А коли я спробувала їх повернути, він схопив мене і закинув собі на плече. 

Від такого жахіття я прокинулася і дуже швидко зрозуміла, що я не у своєму ліжку і навіть не у своїй кімнаті.

Хтось ніс мене, перекинувши собі через плече. Я була закутана в ковдру і не могла поворохнутися.

Та що ж це діється?! Може я досі сплю і все це лише мені сниться?

Я кілька разів закрила очі, відкрила, спробувала поворухнутися, але нічого не змінилося.

Хтось високий і міцний ніс мене невідомо куди. Щойно я це усвідомила, то заверещала на все горло.

А що як мою сусідку по кімнаті теж ось так викрали з гуртожитку, як мене?

Я не бачила обличчя викрадача. Лише його широку спину. На мої крики він ніяк не реагував. Просто мовчки ніс мене далі.

А якщо це той бісів мажор вирішив мені помститися? Страшно було навіть подумати про те, куди мене несуть і що збираються зробити.

- Аааа! Рятуйте! Мене викрали! Охорона!!! - заверещала я на весь голос.