5 Крістіан

Та як ця нахаба посміла так зі мною розмовляти?! Ще й обізвала... 

Та за все життя ніхто не наважувався говорити зі мною таким тоном. Навіть вчителі в школі підбирали слова, розмовляючи зі мною, бо мій батько був одним із найбільших спонсорів Гранд - Вейн. А ця… ця дрібна пацючка в дешевому лахмітті навіть оком не моргнула...

Я вже думав над тим, де її шукати, щоб добряче провчити за таку зухвалість.

За кілька секунд до дзвінка в клас зайшла та сама мала нахаба,  а слідом за нею вчителька.

- Знайомтесь. Це Тейлор Рід, наша нова учениця. Вона дуже талановита і отримала грант на навчання в нашій школі.

Талановита. Звісно... Тепер у нас так називають тих, хто не може заплатити за навчання в школі і моєму батькові та іншим спонсорам доводиться виплачувати їм стипендію.

Я відкинувся на спинку стільця і склав руки на грудях, насолоджуючись видовищем. Новенька стояла біля дошки, бліда, мов крейда, і так вчепилась пальцями в лямку рюкзака, що аж кісточки побіліли. Ага, значить, їй таки страшно.

Дивлячись на цю малявку, я чомусь згадав казку про Попелюшку. О! Точно! Тепер буду саме так  її називати.

Клас гудів, як розтривожений вулик. Хтось реготав, хтось щось сксзав про волоцюг, а Марк, ідіот, взагалі почав голосно  оцінювати її фігуру. Я хотів було сказати йому заткнутись, але передумав. А чого це я маю захищати новеньку? Ця дівчина мені ніхто. І взагалі, вона обізвала мене дурнем. Якщо така розумна і талановита, то нехай сама і розбирається.

- Заспокойтесь всі! Міс Рід, займіть вільне місце.

Я оглянув клас і мало не засміявся. Вільне місце було лише одне і воно знаходилося поряд зі мною.

Доля, виявляється, має почуття гумору. Можу собі уявити, що відбувається зараз в голові у новенької.

Я бачив, як вона на мить заплющила очі, намагаючись заспокоїтися. А потім вона повільно, ніби йшла на ешафот, попленталася  до моєї парти, старанно втупившись у підлогу.

Коли новеньнка нарешті дійшла, я не втримався:

- Ласкаво просимо у Гранд - Вейл, Попелюшко. Тільки не думай, що на тебе тут чекає бал, - промовив я, посміхнувшись.

Я очікував того, що мала розгубиться, злякається, але цього не сталося.

- Це добре, бо на відміну від декого, я прийшла в цю школу навчатись, а не розважатись, - відповіла нахабна малявка, задерши свого кирпатого носа мало не до стелі.

Я навіть не одразу зрозумів, що відбулось. Кілька секунд просто дивився на неї, наче на привида.

Вона це серйозно? Вона щойно мене… вкусила? Ця мишка? Оце так...

Тейлор сіла за парту і тут же відвернулась та вдала, що страшенно зацікавлена порожнім зошитом, але я встиг помітити, як у неї затремтіли руки. Злякалась власної сміливості. Невдаха...

Я цинічно посміхнувся, хоч усередині все аж кипіло.

"Не розважатись вона прийшла" Та вона ж навіть не уявляє, куди потрапила. Тут розважаються всі, а особливо я.

Я нахилився до неї так близько, що відчув запах її дешевого шампуню, і тихо прошепотів:

- Побачимо, скільки ти протримаєшся, Попелюшко. Ставлю на тиждень.

Вона навіть не повернула голови. Тільки стиснула олівець так, що той тріснув.

І от тоді я зрозумів, що цей рік буде досить цікавим і веселим.

Як же мене бісила ця нахабна стипендіатка! Та найбільше мене вибісило те, що я не міг викинути її з голови до кінця уроку.