24

Літак йшов над хмарами рівно, майже безшумно. Єгор сидів біля вікна в економ-класі під чужим прізвищем, у простій сірій куртці та бейсболці, насунутій на очі. Марина була десь усередині салону — вони не шукали зустрічей до посадки. Тільки один короткий погляд під час реєстрації — достатньо, щоб зрозуміти: вона теж відчуває напругу.

Пномпень зустрів їх вологою, задушливою спекою, яка відразу обліпила шкіру, наче мокрий рушник. Повітря було густим від вихлопів мотоциклів, запаху смаженої риби та спецій з вуличних лотків, перемішаного з важким ароматом близької річки. Місто шуміло хаотично і жваво: тисячі скутерів снували між старими французькими колоніальними будинками та новими скляними вежами, що стирчали, як чужорідні зуби. Над усім цим висів легкий серпанок — суміш пилу, сміття та вологості, від якої сорочка миттєво прилипала до спини.

Макс чекав Єгора в невеликому кафе неподалік аеропорту — непримітному закладі з пластиковими стільцями, вентилятором, що ліниво ганяв гаряче повітря під стелею, і видом на курну вулицю, де торговці розкладали товар прямо на тротуарі. Без охорони. Принаймні видимою.

- Що відбувається? — спитав Єгор, сідаючи навпроти. Прямо, без передмов.

Макс виглядав стомленим. Під очима залягли тіні, яких раніше не було.

— Місцева поліція готує велику зачистку, — сказав він тихо, але жорстко. - Не просто операцію. Повноцінну бійню у вигляді боротьби з наркомафією. В одному багатоповерховому будинку на околиці, де старі французькі вілли перемішані з новими бетонними коробками, живуть свідки — звичайні люди, мешканці. Вони бачили, як високий чин із міністерства внутрішніх справ регулярно бере хабарі від місцевої мафії. Великі суми, вантажі, що проходять через порт. Все документовано. Вони збиралися йти у пресу.

Макс зробив паузу, дивлячись у склянку з теплою кавою, над якою повільно кружляли мухи.

— Завтра вночі під приводом антитерористичної операції будинок оточать. Офіційно – пошук нарколабораторії. Насправді приберуть усіх, хто може говорити. Жінок, людей похилого віку, дітей. Тих, хто бачив не те, що потрібно. Це не перша така «зачистка» у цьому місті, де корупція просочила все — від поліцейських дільниць до портових складів. Але ця буде особливо брудною.

Єгор мовчав, відчуваючи, як усередині знову піднімається те холодне, важке почуття — лють, змішана з розумінням.

— І ти хочеш, щоб ми зупинили це, — сказав він нарешті.

— Я хочу, щоб ти зупинив це, — поправив Макс. — У тебе буде гурт, ти маєш хватку. Офіційно ми не можемо втручатися — це їхня територія, їхня корупція. Але якщо нічого не зробити… загинуть десятки ні в чому не винних людей. Заради того, щоби один чиновник залишився чистим.

Він глянув Єгорові просто в очі — той погляд, без легкості, без маски.

— Іноді, Єгоре, навіть ми не можемо просто спостерігати. Іноді треба діяти.

Мав існувати спосіб. Він просто ще не бачив його звідси, з цього столика, за холовою кавою, дивлячись на будівлю, яка зберігала більше таємниць, ніж він встиг витягнути на світ за три дні спостереження.