Розділ 3

Чоловік схопив скриню із коштовностями та вибіг на вулицю. Світанок огорнув землю. Вони бігли до лісу, сподіваючись, що дерева заховають їх від дракона. Над головою почувся рев. Сірий дракон з масивними крилами та шпилястим гребенем на спині, піднявся у повітря. Низенький одразу закричав:

— Нам потрібно розділитися. Одночасно за трьома він не встигне. Щасти тобі, Звениславе!

Низенький чкурнув в інший бік. Магда перечепилася об гілку та впала на землю. Дракон наближався і, хоч дівчина не бачила, але їй здавалося ще мить — й він гострими кігтями проткне її спину. Несподівано Звенислав схопив її за руку та допоміг підвестися:

— Тікаймо! Пізніше вилежуватимешся.

Дівчина бігла щосили. Ледь встигала за чоловіком. Припускала, що він навчився бігати, втікаючи з награбованим майном. Несподівано ліс закінчився і перед очима з’явилося провалля. Магда не встигла зупинитися і почала падати. В останню мить її руку встиг схопити Звенислав.

Магда висіла над проваллям, обома долонями тримаючи руку чоловіка. В іншій руці він тримав скриньку над проваллям. Вона відкрилася й кілька монет впали у воду. Звенислав зціпив зуби:

— Я не втримаю тебе.

Вперше в житті Магда пожалкувала про з’їдені пиріжки. Очевидно, це їхній вплив дався в знаки. Боячись упасти, вона сильніше стиснула Звенислава:

— Кинь скриньку і схопи мене двома руками. 

Магда бачила вагання чоловіка. Й справді, який незнайомець пожертвує коштовностями заради неї? Дівчина подумки прощалася з життям й несподівано чоловік відпустив скриньку. Вона, розбившись об скалу, впала у воду. Звенислав вчепився у дівчину обома руками й намагався витягнути з провалля, над яким літав дракон. Лускатий наблизився до дівчини й вона відчула його подих. Ніколи не думала, що її смерть буде від зубів дракона. Раптом відчула під ногами тверду поверхню. Дракон штовхав дівчину носом та допоміг вибратися. 

Знесилена, Магда віддихувалася на траві. Дракон приземлився поруч і дівчина схопилася на ноги. Боязко відходила назад. Її долоню схопив Звенислав і це додавало сміливості. Явзар набув людської подоби та скривився:

— Вирішила прогулятися?

Дотик Звенислава розпалив у серці відвагу. Дівчина гордо здійняла підборіддя:

— Ні, Явзаре, я від тебе йду. Я не вийду за тебе заміж! У мене є інший наречений і він прийшов мене рятувати, ось, — дівчина тицьнула пальцем у груди Зневислава. 

— Не вийдеш? — невідомо для чого перепитав дракон. Дівчина хоч і боялася його реакції, але наважилася похитати головою. Явзар полегшено видихнув, — от і добре! Я й так не хотів одружуватися.

— Не хотів? — від несподіванки у дівчини округлилися очі, — а навіщо тоді мене викрав?

— Я не викрадав. Бажав лише пиріжок з’їсти. Схопив торбу, а ти вчепилася у мою лапу. Не викидати ж тебе з такої висоти, от і довелося летіти з тобою до замку. Я ж не знав, що за пиріжок одружуватися потрібно.

— То я можу йти? —   несміливо прозвучав голос Магди. Дракон кивнув:

— Йди звісно, тільки пиріжок залиш. 

Магда простягнула торбинку Явзару. Він одразу її схопив та, перетворившись на дракона, здійнявся у повітря. Дівчина боязко глянула на Звенислава:

— Ти не образився, що я назвала тебе своїм нареченим?

— Ні, сподіваюся я ним стану по-справжньому, — Магда здивовано підняла брови догори й уважно слухала кожне слово чоловіка, — ти дуже смілива дівчина, не кожна зможе дати відсіч дракону.

Поки чоловік не наговорив зайвого, вона вирішила сказати правду. Винувато опустила голову: 

— Я повинна зізнатися. Насправді я не принцеса, а донька звичайного коваля.

— Я здогадувався. У тебе одяг простий як для принцеси. А я насправді не злодій. Ми з хлопцями побилися об заклад, що зможемо проникнути до замку та викрасти трохи драконячого золота.

Вони обоє розсміялися. Не поспішаючи, тримаючись за руки, рухалися у бік селища. Серденько Магди відчувало, що цього року вона таки вийде заміж. 

А десь за Драконячою горою у просторому замку, на купі золота, лежав Явзар та їв пиріжок. Його довгі чорні пасма волосся розкинулися на животі з рельєфними кубиками. Зараз він потішався зі свого маскараду. Позбувся ще однієї мисливиці за вродою та багатством. Використовуючи ілюзію, він перетворювався у непривабливого чоловіка. Навмисне говорив дівчатам про своє зубожіння та лякав важкою роботою. У псевдоскарбниці залишав кілька монет та прикрас і щоразу їх викрадала чергова “наречена”. Він вірив, що колись знайде ту єдину, яка закохається у нього незважаючи на зовнішність та багатство. Тоді Язвар стане по-справжньому щасливим, зніме ілюзію і купатиме свою дружину у розкошах. 

Дівчата, у вас ще є шанс!
Дорогі читачі!

Дякую за увагу до цієї історії! Буду рада, якщо подаруєте їй зірочку і натиснете на кнопочку "Відстежувати автора" на моїй сторінці. Запрошую до своєї новинки, любовного фентезі "Кохана для чужинця".

З любов'ю, Кристина Асецька!