Розділ 2

Схопила канделябр і боязко вийшла у коридор. Холодний, темний, непривітний. Вона не знала, де знаходиться вихід і йшла навмання. Раптом почула кроки. Явзар повертався, а вона навіть тісто не замісила. Вилаяла себе. Яке тісто, коли під загрозою опинилося її життя? З переляку відкрила перші двері й забігла до кімнати. Під ногами не відчула твердої поверхні та впала, покотилася сходами. Тіло боліло у кількох місцях і дівчина припускала, що залишаться синці. Канделябр валявся на підлозі, дві свічки загасли, проте одна продовжувала горіти. 

Магда підійшла до канделябра та запалила всі свічки. Простягнувши його вперед, роздивлялася кімнату. Високі просторі стіни без жодного вікна, абсолютно відсутні меблі, кам’яна підлога. У центрі кімнати побачила скриньки. Складені одна на одну гіркою, викликали цікавість. Скарбниця! Магда зрозуміла, що потрапила до скарбниці. Поспішила до скриньок та почала їх відкривати. У першій скриньці знайшла кілька золотих монет та коштовних каменів. Решта скриньок виявилися порожніми. Дракон не збрехав. Він і справді збіднів. У нього грошей менше, ніж у Магди. 

Раптом почувся шум і невеличкі двері у стіні, які дівчина спочатку навіть не помітила, зі скрипом відчинилися. Магда заховалася за скрині й сподівалася, що дракон її не знайде. Почула чоловічий голос, який точно належав не Явзару:

— Це і є славетна скарбниця дракона? Ти нічого не наплутав?

— Ні, згідно з секретними кресленнями, це вона і є, — відповів інший чоловічий голос.

— І де золото? Замість монет на підлозі лише пил. Сподіваюся у тих скринях щось є. 

Чужі кроки наближалися до дівчини. Магда зрозуміла — прийшли злодії, які не зупиняться ні перед чим, щоб отримати здобич. Запанікувала і намагалася вигадати хоч щось. Вирішила обернути ситуацію на свою користь. Розправила плечі й велично вийшла зі свого сховку. Від несподіванки, чоловіки застигли на місці. Молоді, одягнуті, як звичайні селяни, зовсім не схожі на розбійників, яких нафантазувала Магда. Вони уважно роздивлялися дівчину й один з них вказав на неї пальцем:

— Дракониха!

Магді хотілося дати йому запотиличника. Дівчина ображено надула губки:

— Сам ти дракониха! Я — принцеса. Мене викрав дракон. А ви, мабуть, і є благородні джентльмени, які прийшли мене визволяти?

— Визволяти? – невпевнено перепитав чоловік з русявим волоссям, — а винагорода належить за такий подвиг?

— Аякже, — дівчина хитро зіщулила очі. А той русявенький нічогенький. Стрункий, з чітко вираженими вилицями, зеленими очима. Сама не зрозуміла в яку мить простягнула долоню й гордовито бовкнула, — моя рука і пів королівства на додачу.

— О, — посміхнувся низенький, — а можна мені пів королівства, а йому твоя рука? 

— А чого це тобі пів королівства? — одразу обурився його товариш. Низенький розвів руками:

— Тобі ж дістанеться найкраще — принцеса.

— Не хочу я найкраще. Мене влаштує і королівство.

— Хлопці, не сперечайтеся. Мене спочатку врятувати треба. Хто впорається краще, той отримає не тільки мене, а ще і…, — Магда, роздумуючи, замовкла. У неї ж нічого не було. Донька простого коваля не могла запропонувати гідну винагороду. Розхвилювавшись, дівчина витягла з торбинки плескатого пиріжка. Після того, як вона на нього впала, з пиріжка вилізло варення. Магда гордо підняла його над головою, — і пиріжок!

Хлопці непорушно застигли, а низенький аж рота відкрив. Магда знала — мамині пиріжки не підведуть. Якщо на них вдалося вполювати дракона, то крадії теж спіймаються. Низенький вражено похитав головою:

— Тоді мені точно пів королівства.

З коридору почулися кроки. Дівчина заховала пиріжок до торбинки, яку завісила через плече:

— Ну, ви будете мене рятувати? Дракон йде.

— А золото? Невже залишимо незліченні скарби тут? – низенький схопився за порожню скриню. Магда тицьнула пальцем на іншу скриню:

— Оцю беріть! Всі скрині пусті, тільки тут ще залишилося сяке-таке багатство. Цей дракон збанкрутів.

Не вірячи дівчині на слово, чоловіки почали похапцем відкривати скрині. Дівчина, не втрачаючи часу, побігла до виходу:

— Швидше, інакше станете закускою дракона. Він вас на два кусні поділить. Я бачила, як він пиріжок їв.

Русявенький відчинив порожню скриню й розчаровано помахав головою.

 — Схоже й справді золота немає. Сподіваюся винагорода за порятунок принцеси буде пристойною.