Розділ 9 – Серце тріпоче.

Кілька днів, незважаючи на несподіване побажання на добраніч від Тимура, на яке я не відповіла, минули спокійно. Не було нічого надприродного, що могло б якось вплинути на моє життя. Звісно, блог просувався з меншою віддачею від читачів. Як і планувала, я плавно змінила тему, зосередившись на покинутих тваринах і притулках, але не було жодної сенсації, що могла б привабити людей.

Утім, треба віддати належне читачам журналу. Коли я написала свій правдивий досвід «полювання» на мільйонера, не згадуючи про подальшу нашу взаємодію, вони не глузували з мене, а висловили своє розуміння. Найімовірніше, всі розуміли, що такого роду «експеримент» навряд чи увінчається успіхом. Мільйонери, як відомо, на дорозі не валяються.

– Чим ти зайнята? – Запитала Настя, відволікаючи мене від моїх думок.

У цей час я хотіла написати новий блог, але зрозуміла, що не знаю, про що писати далі. Свій досвід у притулку, як і всілякі опитування, статистики з Інтернету я вже використала для статті. По суті, в моїх руках зараз взагалі не було жодного матеріалу для нового блогу. Тому переді мною був вибір: або знову шукати інформацію в Інтернеті, або ж поїхати до притулку.

У притулку для тварин, природно, я зможу знайти натхнення і нову тему для статті. Можливо, це буде історія одного собаки або відразу кількох. Або, наприклад, якісь відомості про сам притулок. У чому притулок потребує допомоги інших, або з якими труднощами вони стикаються щодня. А в тому, що скрізь є підводні камені, природно, я взагалі не сумнівалася.

Я, наприклад, зараз теж зіткнулася з одним великим підводним каменем. Звичайно, у мене був вибір! Я могла безпосередньо поїхати в притулок або ж зателефонувати помічнику Тимура, щоб дізнатися номер відповідальних людей у притулку. Так-так, я така розумна, а номер телефону не попросила в Карини, яка зі мною більшу частину дня провела.

– Думаю, як вчинити, – відповіла сусідці, піднявши на неї втомлений погляд.

– У чому полягає проблема?

Розповівши про свої думки їй, я помітила її підступну посмішку. І хто взагалі вирішив, що психологи завжди добрі й розуміючі люди? Що Настя, що Ксеня точно були далекі від добрих дівчат. У них у головах просто сила-силенна всіляких поганих думок.

– Чому б тобі не зателефонувати Тимуру? Він же дав тобі свій номер телефону, – запропонувала вона вкрадливо. – Нехай він допоможе тобі в такій маленькій справі.

– І навіщо? У нього купа своїх великих справ, щоб думати про мою маленьку справу, – видихнула рішуче.

Мені й так ніяково, а вона ще й знущається! От розлючуся і з'їду від неї! Хоча, ні, розлючуся і вижену декого. Все-таки, як не крути, я перша тут жила, а вона після заселилася. Але, це, звісно, просто думки. Через подібні дурниці я б ніколи не стала сваритися з Настею.

– Тоді зателефонуй помічникові і не думай багато, – зітхнувши, вона похитала головою, наче спілкувалася з дурепою, яка не розуміла елементарних речей. – Якщо поїдеш напряму в притулок, а він буде зачинений, тільки двері поцілуєш. До того ж, що в цьому такого? Ти про його особисте життя питати будеш, чи що?

Кивнувши, визнаючи правоту сусідки, я дістала телефон і, зібравшись із думками, зателефонувала. Утім, незважаючи на весь мій показовий спокій, серце тривожно бухало в грудях разом із гудками. Я буквально вся знервувалася після трьох гудків, уже думаючи кинути слухавку.

– Ліліє, чим можу допомогти? – Без привітань перейшов до справи помічник Тимура.

– Доброго дня, вибачте, що відволікаю, – скоромовкою випалила я, трохи захекавшись. – Я хотіла запитати, чи не могли б ви мені дати номер телефону притулку для тварин, у якому ми були минулого разу. Я хотіла б поїхати туди, але не знаю, коли вони працюють, от і...

– Звісно, – перебив мої відчайдушні спроби донести причину дзвінка до кінця. – Я скину вам повідомленням номер. Ще щось?

– Ні, дуже дякую!

Подивившись на свій телефон, я протяжно видихнула, а потім зрозуміла, що в мене в цей час навіть руки почали тремтіти. Реально, я так хвилювалася, немов від цієї розмови залежало моє життя. Настільки дивно і нелогічно, що хоч головою об стіл бийся.

– Ну, все, подруго, ти потрапила, – винесла вердикт Настя, дивлячись на мене пильним поглядом від початку і до кінця.

– Про що ти? – Прошепотіла ледь чутно, притулившись гарячою щокою до столу. Так добре.

– Думаю, тобі сподобався цей Тимур.

– Чого? – За секунду випроставшись, заволала голосно.

– І чого ти так реагуєш? – Точно знущаючись, поцікавилася вона з підступною посмішкою. – Ти нервуєш від простого дзвінка його помічникові. Про що ще нам говорити? І останнім часом, ти помітила, що поводишся трохи дивно?

– Коли це я поводилася дивно?

– Від кожного сповіщення ти здригаєшся, немов боїшся чогось, але при цьому ввечері довго дивишся на свій телефон.

– Хто не дивиться у свій телефон? Та всі навколо взагалі від своїх телефонів не відриваються, – швидко випалила я, анітрохи не думаючи поступатися.

– Так усі дивляться щось у телефоні. Не знаю, перевіряють соціальні мережі, відео про котиків переглядають чи читають якісь статті, наприклад. Але ти дивишся на чорний екран телефону.

Стиснувши губи, бажаючи заперечити, я підняла високо голову, але слів не знаходилося. Якщо так подумати, все було правдою. Я, справді, поводилася трохи дивно. Але, природно, мені ніхто не подобався, якщо вже на те пішло. Просто, я трохи нервувала і почувалася незатишно. Хіба я не маю на це права? Несподівана доброта Тимура, його повідомлення на ніч були для мене спонтанними і від цього виявилися таким собі дратівливим елементом. Ось і все!

Зібравшись із думками, я подумки побажала собі удачі й відкрила рота, щоб спростувати слова Насті. Утім, як відкрила рота, так і закрила його, бо в цю мить на мій телефон прийшло нове повідомлення і не від помічника Тимура, а від самого чоловіка. Спочатку він скинув мені номер телефону притулку, який я просила в помічника, а після запропонував підвезти. Виявляється, він теж збирався відвідати Блека.