Розділ 8 – Припущення.

– Тобто, ти все-таки відмовилася від плану спокушання мільйонера?

– Відмовилася, – повторила я вже втретє, втомлено подивившись на Настю.

Не знаю, звідки в неї стільки енергії питати одне й те саме весь час? Та й хіба з першого разу незрозуміло? Чи вона думає, що якщо вона запитає ще раз, моя відповідь зміниться?

– Даремно тільки Ксені подзвонила, – похитала вона головою.

– Що ти зробила?

– Подзвонила Ксені, звісно. Один психолог – це добре, але два психологи – це вже консиліум. Так ми змогли б розібратися в причинно-наслідковому зв'язку набагато краще. До того ж, психологам іноді теж потрібен психолог.

Схопившись за лоб, я взяла змінні речі і швидко поспішила у ванну кімнату, зачинившись там. Іноді мені справді здавалося, що я в якійсь божевільні живу. Настільки мої подруги були винятковими особистостями, що дивно, як я сама тихо з глузду не зійшла. Утім, хто мені доктор? Я ж сама обрала цей шлях дружби і спільного проживання.

Вдосталь похлюпавшись у воді, вирішивши на якийсь час не думати про нечувані рахунки за воду, я тихо видихнула. Спина підозріло боліла, що взагалі не додавало мені настрою. Та я ледве взагалі до квартири дошкандибала. Перед Тимуром, звісно, я була героєм у спідниці, мене нічого не боліло і не тривожило. Але варто було йому поїхати, як усі сили разом скінчилися, і Насті довелося буквально тягнути мене до квартири. Ще добре, що помитися самостійно змогла, сили від легкої злості з'явилися від одного й того ж повторюваного запитання.

– Де вона? – Почула я гучний крик, наносячи крем на обличчя. Ну ось, ще одна моя біда прибігла. І як тільки встигла так швидко?

– Ти була десь поруч? – Відчинивши двері, запитала голосно.

– Так. До інституту ходила, деякі матеріали потрібно було забрати, – опершись об одвірок плечем, відповіла Ксеня, а потім уважно подивилася на мене. – Що відбувається? Хіба ти вже не змінила свій план? А як же бідні покинуті тварини, ти подумала?

– Я змінила свій план і більше його змінювати не збираюся, – видихнула холодно. – Ми вже це обговорювали, якщо ти не забула.

– Ось і добре. Тоді як щодо цього Тимура? Не просто ж так він тебе додому підвозив?

Стиснувши губи, молячись у глибині душі про свій спокій, я зачинила крем, а потім пішла в кімнату, ледь зумівши безболісно влягтися на ліжко. Виявляється, це ще те випробування! Не уявляю, як я після встану з ліжка. Може, мені справді варто піти до лікаря?

– Що з тобою? – Насупившись, запитала Ксеня.

– Собака збив мене з ніг, і я вдарилася куприком.

– Собака збив тебе з ніг? Він хоч не вкусив тебе?

– Ні, не вкусив, – похитала головою з кривою посмішкою на губах.

Блек точно не вкусити мене хотів, а облизати всю з ніг до голови. І як узагалі він запам'ятав мене? Хіба він не був цуценям, коли я його врятувала з-під машини? Звісно, я завжди знала, що собаки – це розумні тварини, але це вже за межею мого розуміння. Утім, який вихованець, такий і господар. Вони обидва запам'ятали мене, що вже неймовірно. Боюся, якби зі мною трапилося щось подібне, то не кажучи про чотири роки, одного року вистачило б, щоб я забула, який вигляд має інша людина.

Подивившись на Ксеню з Настею, які явно чекали подробиць усього, що зі мною сталося, я змирилася зі своєю долею і почала розповідати. Природно, найбільше уваги я приділила притулку і своїй сьогоднішній роботі. Але, реально, нічого приставати! Якщо хочуть почути плітки, тоді нехай все слухають.

Помітивши, що терпіння дівчат уже закінчується, я все-таки перейшла до теми Тимура. Спокійно і без зайвих деталей розповіла, як чоловік приїхав до притулку, а потім і напад його пса. Також пояснила його добру волю щодо доставки однієї постраждалої додому.

– І це все?

– Не все, – зізналася задумливо. – Ще ми в ресторан зайшли, пообідати, і я дізналася дещо зі свого минулого.

– З твого минулого? – Перепитала спантеличено Ксеня.

– Ага. Як не дивно, але з мого минулого.

Уже не виводячи дівчат із себе, я розповіла про свої захопливі пригоди, реально, сама не в силах у щось подібне повірити. Але, природно, мені довелося визнати, що це була правда. Та й сенс Тимуру мені брехати? Навіщо давати свій номер телефону, щоб відплатити за порятунок Блека?

– Це точно не сценарій фільму? – Уточнила приголомшено Настя.

– Ні, це не сценарій фільму.

– Може, це доля? – Припустила Ксеня.

– Яка ще доля? Не потрібно вигадувати те, чого немає!

– Що значить «яка» доля? Вам судилося зустрітися! До того ж, ви зустрічалися вже не раз.

– І ти вибрала саме його з усіх мільйонерів, – кивнула згідно Настя.

Та вони зговорилися, не інакше. Просто, навіщо все це? Не думаю, що буде добре, якщо я придумаю собі зараз казна-що, а потім буду до стороннього чоловіка чіплятися. Звісно, казки – це добре і потрібно вірити в те, що в житті трапляються дива, але в цьому випадку прагматизм – найкраще рішення.

– Досить нісенітниці нести, – промовила твердо. – Чи ви вдвох хочете, щоб я себе дурепою виставила?

– Ні, звісно, – одразу ж почала відмовлятися Ксеня.

– Саме так, мої дорогі психологи. У житті всякі збіги бувають і сьогодні, найімовірніше, була наша остання зустріч. Бігати за Тимуром, щоб він «відплатив» мені, я точно не буду, тож давайте забудемо про це.

– Гаразд, не злись. Ми ж не зі зла.

– Я все розумію, – кивнула спокійно.

Реально, в житті, якщо так подумати, яких тільки збігів не відбувається. Якщо в кожному такому збігу бачити долю, тоді точно звихнутися можна. Там доля, тут доля, а що далі?

Мої думки перервав дзвінок мобільного телефону, і я попросила Ксеню принести мою сумку. Взявши сумку, я знайшла телефон і застигла, немов уражена громом. Мені телефонував Тимур Артурович! Просто, що могло трапитися за цей час і навіщо йому телефонувати мені? Утім, будуючи здогадки, безумовно, неможливо нічого дізнатися, потрібно просто підтвердити дзвінок і поговорити з ним.