Розділ 4-2.

Розділ 4-2.

– Усе набагато краще, ніж я думала, – після моєї довгої розповіді впевнено видихнула Ксеня.

– Набагато краще? – Перепитала скептично.

– Звичайно. Він не вирішив, що ти душевнохвора, не викликав купу охоронців, щоб тебе тримали від нього подалі, а цілком адекватно відреагував на зіпсований піджак, – знизала вона плечима. – Ба більше, він навіть подумав про те, як ти можеш компенсувати його втрату, не змушуючи тебе останні труси на погашення боргу продавати.

– Тебе послухати, так він святий, – прошепотіла невпевнено.

– Якщо думати про його мільйони, тоді так – він святий, – нітрохи не зніяковіла Ксеня. – Ти ж не думаєш, що статки може кожен другий заробити? Упевнена, там безліч підводних каменів, про які такі прості смертні, як ми, навіть не думають.

Стиснувши губи, мені все ж таки довелося погодитися з Оксаною, адже в мене були такі самі думки раніше. Звісно, життя – це не гра і, не маючи сталевого стрижня всередині, дуже складно чогось досягти. Особливо, якщо всього добиваєшся самостійно, а не зберігаєш статки, які у спадок перейшли. Тому, думаю, Тимур Артурович не простий персонаж з ангельським серцем. Хоча, його любов до тварин теж багато значить. Це показує, що він не байдужий покидьок якийсь.

– І що мені робити далі? – Поставила я найважливіше запитання на сьогодні.

– Сама вирішуй.

– Чого? Хіба ти не повинна мені щось порадити?

– Для чого? – Обурилася подруга. – Я зараз тобі пораджу все кинути, а потім ти будеш звинувачувати мене в тому, що тобі посада в журналі не дісталася? Я занадто сильно ціную нашу дружбу, щоб робити такі дурні вчинки.

– Так ось якої ти про мене думки? – Обурилася не менше.

– Я про тебе гарної думки, – із сором'язливою посмішкою, миролюбно промовила вона. – Але такі важливі рішення ти повинна приймати сама. До того ж, ми вже все обговорили і дійшли одного висновку. Чи не так?

Кивнувши, я важко зітхнула. Оксана права, краще не шукати собі додаткових проблем на м'яке місце. До того ж, так погано ставитися до доброї людини, яка займається благодійністю на благо тварин, дуже погано. Краще жити тихо, спокійно і домагатися всього самостійно. Ну а тему, якщо добре подумати, я зможу замінити.

– І як мені тепер вчинити з читачами? Як зробити так, щоб блог із новою темою вони теж добре сприйняли?

– А збрехати про карколомний роман не варіант?

– Справжні журналісти не обманюють! – Відповіла суворо. Це не просто не варіант, а табу!

– Тоді напиши все, як є, – запропонувала вона. – Можеш написати про другу зустріч і подальший досвід волонтера в притулку для тварин.

– Ти маєш рацію, – кивнула радісно. – А потім можна красиво перейти на тему притулків для тварин і зробити блог про них. Усілякі опитування, статистики покинутих тварин і все в цьому роді. Думаю, є багато любителів тварин, які підтримають мій блог.

– Це теж варіант, – спантеличено моргнувши, погодилася Ксеня.

– Дякую!

Кинувшись обійматися, я не одразу помітила, що хлопець подруги – Костя, повернувся. Звичайно, повернувся він не з порожніми руками, а всілякими солодощами. При цьому дивився він на нас, як на двох душевнохворих дівчат. У нього буквально на лобі можна було прочитати, як він втомився від цього тлінного світу. Незрозуміло тільки, як йому так «пощастило» полюбити майбутнього психолога?

– Не звертай уваги, він злиться трохи.

– Ви посварилися? – Запитала, абсолютно не відриваючись від смачного еклера. Коли вже тут увагу на щось інше звертати?

– Ні. Я запропонувала йому викинути частину одягу, який він не носить. Мені нікуди свої нові речі складати.

– А він що?

– Відмовився!

– І що ж ви вирішили? – Уточнила вкрадливо, абсолютно не розуміючи, як би сама вчинила в подібній ситуації. Взагалі, це трохи дивно, як не крути.

– Купимо ще одну шафу, точніше спеціальну металеву вішалку, щоб зручніше було – посміхнувшись, гордо поділилася вона.

– Тільки не кажи, що це і був твій початковий план, – ковтнувши, прошепотіла ледь чутно.

– Ти знаєш мене краще за всіх.

Здригнувшись, я сухо посміхнулася у відповідь. Так, я знаю цю підступну дівчину краще за всіх. Але тішить одне – ми подруги. Хоча, чи використовувала вона на мені свої методи «навіювання»?

Похитавши головою, я постаралася не думати про різні дурниці, насолоджуючись теплою бесідою з подругою. Звичайно, солодкі десерти тільки сприяли моєму гарному настрою. Здавалося, що в мене буквально камінь із душі впав, надаючи мені сил. У мене ще є можливість усе змінити і це прекрасно. До того ж, тема тварин – це соціально важлива тема! Можливо, у мене навіть вийде залучити небайдужих людей для допомоги в притулках або знайти кільком знедоленим хвостикам нових батьків.

Природно, в такому піднесеному настрої я і повернулася додому, відчуваючи просто неймовірний прилив сил. За ноутбук писати я сіла ще більш натхненна, починаючи свою нову статтю. Щоб перейти від однієї теми до іншої, потрібно також врахувати деякі нюанси. Тому, описуючи свої «стосунки» з мільйонером, я абсолютно нічого не прикрашала. Писала все так, як було, і дуже цим пишалася. Можливо, у мене навіть вийде зняти з багатьох дівчат рожеві окуляри? А чому ні? Краще ж жити в гармонії із собою, радіючи тому, що є, а не мріяти про щось недосяжне.

– Ти чого така радісна? Невже все вийшло? – Запитала Настя сонно. Здається, я випадково її розбудила.

– Настрій гарний. І так, нічого не вийшло.

– Зовсім погано, так?

– Ні. Завтра я піду волонтером у притулок тварин допомагати.

– Правильно, краще зайняти себе чимось, – кивнула вона. – І справа ця благородна.

– Хочеш зі мною?

– У мене завтра не вийде, – похитала вона головою. – Якщо будеш потім ще раз іти, попередь заздалегідь, я піду теж.

Хм, чи буду я йти в притулок волонтером ще раз? Звісно, буду! І не тільки через зміну теми мого блогу, а й просто, щоб допомогти хвостикам. Гадаю, це справді те, що потрібно, щоб відволіктися від усього і відчути себе трохи краще.