Розділ 4 – Компенсувати втрату.

Розділ 4 – Компенсувати втрату.

На зустріч із Тимуром Артуровичем я буквально летіла, у голові прокручуючи всілякі діалоги. Чого брехати, у моїй голові цілий роман був придуманий за лічені секунди. Починаючи з того, що чоловік скаже мені захмарну суму за піджак і, закінчуючи тим, що він покликав мене саме для того, щоб запросити кудись на каву.

Але, звісно, фантазії так ними і залишилися, адже коли я прийшла і зателефонувала помічникові, мене попросили почекати. У підсумку в прекрасному очікуванні я встигла випити дві склянки кави, відчуваючи надлишок кофеїну в крові. І минуло, між тим, п'ятдесят хвилин, перш ніж я побачила помічника.

– Довго чекаєте? – Уточнив він із черговою посмішкою, від якої в мене самої вилиці звело.

– Я вам телефонувала, – нагадала, криво посміхнувшись у відповідь. Тобто, можна спокійно подивитися, скільки часу минуло і не ставити дурних запитань.

– Звичайно. З приводу грошей за піджак, – відразу ж перейшов до справи чоловік, а я тихо зітхнула. Загалом, накрився мідним тазом мій план. – Тимур Артурович готовий пробачити вам цей борг, все-таки це була випадковість. Від такого ніхто не застрахований.

– Тоді... – протягнула з натяком, реально не розуміючи, навіщо я тут?

Якщо він справді хотів пробачити мені борг, тоді навіщо я сюди тяглася? Не думаю, що почувши все віч-на-віч, щось сильно змінилося. До того ж, об'єкта мого полювання не було, тож сенсу тут залишатися, теж не було. От немає в мене божевільних нахилів, не приносить мені задоволення стояти під офісною будівлею, немов статуя.

– Але ви можете компенсувати цю втрату інакше, – дружелюбно запропонував він, змушуючи мене внутрішньо напружитися. Може, вони зрозуміли, що я підійшла з недобрим наміром і зараз думають, що дівчинка на все готова?

– І як же? – Зберігаючи останні крихти спокою, уточнила вкрадливо.

– Завтра Тимур Артурович мав піти волонтером у притулок для тварин, але в нього важлива зустріч. Якщо ви підете від його імені, то дуже йому допоможете.

– Піти замість нього волонтером у притулок для тварин? – Реально здивувалася я, ледь усвідомлюючи те, що щойно сказав помічник. – Не думаю, що ми дуже схожі і мене приймуть за нього.

– Не хвилюйтеся, ви будете не одна, і вам не потрібно буде видавати себе за нього, – тихо посміюючись, вичавив він із себе. – То ви згодні?

– Звісно, – кивнула поспішно, відчувши щось на кшталт сильного удару в груди.

Виявляється, багаті теж вміють співпереживати братам нашим меншим. Чоловікові не потрібні були гроші, але він придумав спосіб, як позбавити мене докорів сумління, при цьому допомагаючи тваринам. Мені, чого брехати, навіть соромно трохи за себе стало. Налетіла, облила кавою, зіпсувала піджак, та ще й використати його хочу.

– Добре, я скину вам адресу пізніше. Якщо не зможете самостійно дістатися до притулку, напишіть мені.

– Добре, дякую, – подякувала я помічникові, спостерігаючи за тим, як він іде.

Поза всякими сумнівами, у моїй голові був такий каламбур із думок, що взагалі не розібратися. Я не знала, що повинна думати, робити і як себе взагалі поводити після всього. Напевно, найкращим виходом все-таки буде забути про свій блог. Закінчу його раніше, пояснивши всім, що не змогла окрутити багатого мільйонера. Багаті й впливові не дивляться на простих дівчат, чого вже.

– Справилися малою кров'ю, – посміхнувся мені бариста, явно підслухавши нашу розмову.

– Зроблю добру справу, – посміхнувшись, видихнула приглушено. Тварин я завжди любила, додому часто в дитинстві всіх знедолених котиків і песиків тягла, тож була згодна попрацювати з превеликим задоволенням.

– Любите тварин?

– Дуже, – зізналася відверто.

– Вам потрібно частіше посміхатися, – несподівано промовив хлопець. – У вас гарна посмішка, – додав він, явно фліртуючи зі мною.

– Дякую, але мені пора.

Помахавши хлопцеві на прощання, я швидко пішла, поспішивши до автобусної зупинки. Щоправда, цього разу я не на орендовану квартиру поспішала, а до Ксені. Безперечно, без її розумної поради я не розберуся ніколи. Та й, як виявилося, допомога психолога мені потрібна вже зараз, щоб виговоритися і зрозуміти, як далі діяти.

По суті, нікому не хочеться бути поганим. І я також не хочу бути поганою дівчиною, яка обманює чужі почуття заради досягнення своєї мети. Просто, якщо не брехати, я ніколи до кінця не вірила, що в мене щось вийде, от і діяла рішуче. Ось тільки, зараз мені навіть думати про це не хочеться. Надто вже це низько по відношенню до Тимура Артуровича, нехай він, найімовірніше, вже забув, який я маю вигляд.

– Ти швидко здалася, – здивовано видихнула подруга, відчинивши двері. – Проходь, щось сталося? – Тут же насупилася вона, побачивши мій похмурий настрій.

– Сталося. Я редиска.

– Ти погана людина?

– І чому ти відразу здогадалася? Раптом я просто хрустка? – Обурено запитала, обійнявши Ксеню. – Я почуваюся погано.

– Не хочу цього говорити, але все саме так, як я думала, – гладячи мене по спині, суворо промовила вона. – Костя, йди в магазин, купи нам солодощів, – крикнула вона своєму хлопцеві.

– Навіщо вам солодощі?

– Будемо заїдати стрес, що незрозумілого?

– Добре-добре, дай мені кілька хвилин і я зараз піду, – попросив він безпорадно.

– Не звертай на нього уваги, він мене через раз слухає, зайнятий роботою.

Кивнувши, я взагалі не стала хвилюватися з цього приводу. Навпаки, ідея з боку, можливо, була б корисною. До того ж, корисна ідея чоловіка. Утім, не встигла я щось сказати, як хлопець Оксани вже вилетів із квартири, як корок із пляшки. І щось мені підказувало, що він довго буде солодощі обирати, тільки б наші плітки не слухати.

– Розповідай, що трапилося? – Зажадала Ксеня, коли ми сіли за стіл на кухні. – Хоча ні, почекай, я чайник поставлю, а потім розповідай.

– Поставила?

– І готова слухати, – кивнула вона, не відводячи від мене серйозного погляду.