Розділ 3-2.

Розділ 3-2.

Буквально підбігши до свого ноутбука, я ввімкнула його і в очікуванні застигла, поки завантажувалися всі потрібні програми. Але, поза всякими сумнівами, ці секунди здалися мені вічністю. Ще ніколи на моїй пам'яті час не тягнувся так довго. Звичайно, якщо це не черга в державній поліклініці. Ось уже де можна спокійно про цілий день забути, викресливши його з життя.

Утім, коли ноутбук нарешті зволив показати ознаки роботи, я невпевнено відкрила сторінку журналу. Я була просто неймовірно схвильована, нервувала так, що мишка в руці тремтіла. Відчуття таке, наче іспит дуже важливий складала і зараз результати побачу. Напевно, щось подібне я відчувала, коли складала ЗНО. Тоді я ледве витримала навантаження і від того була ще більше занепокоєна результатами.

– Давай я подивлюся, – запропонувала Настя, але я похитала головою. Зроблю все сама!

Я цю кашу заварила, мені й їсти її. Ну, принаймні, слід подивитися, як сприйняли читачі мій перший блог і далі думати, що робити. Можливо, тему я обрала геть не цікаву і ніхто навіть не звернув уваги на блог. Тоді, найімовірніше, продовжувати моє журналістське розслідування з підкорення серця мільйонера взагалі не варто.

– Я все зроблю, – видихнула рішуче і швидко відкрила сторінку з блогами, побачивши свій одразу ж.

Усе, шляху назад точно немає! Мій блог був у самому верху, тобто найпопулярнішим! Читачі заходили, щоб прочитати мою першу статтю і навіть коментували її, що не могло мене не тішити. Загалом, воно того варте було, на всі сто відсотків.

– Це успіх! – Закричала я, схопившись, і ми з Настею почали обійматися.

Тепер мені потрібно придумати гарний план, щоб затриматися поруч із Тимуром Артуровичем ще на кілька днів. Не кажучи вже про якісь стосунки й кохання, буде просто добре, якщо я поруч із ним побуду. До того ж, негативний досвід – це теж досвід! Я можу описати свою невдалу історію «кохання» побажавши при цьому своїм читачам успіхів у їхньому полюванні на мільйонерів. По суті, немає нічого неможливого.

– Давай почитаємо коментарі, – відкинувши всі зайві думки, я швидко сіла за стіл, щоб зручніше було читати коментарі. – О, це взагалі рвань!

– Що там? Мені, як майбутньому психологу, дуже цікаво, – втиснувшись у моє крісло, ледь не скинувши мене з нього, Настя з небувалим натхненням почала сама читати коментарі.

І почитати, якщо не брехати, було що. Дівчата, жінки і навіть жінки у віці з особливим ентузіазмом коментували мою статтю. Вони не тільки бажали мені удачі, а й пропонували різні варіанти першої зустрічі, чим чимало мене порадували. Тобто, мої початкові думки були по-справжньому віщими. Утім, думаю, загальний настрій могли ще задати працівниці журналу, але суть не в цьому, головне, що є прогрес.

– І що далі?

– Ми сьогодні зустрінемося, – протягнула задумливо, коли перша ейфорія минула, і прийшло усвідомлення моєї божевільної затії.

– Будеш намагатися його спокусити?

– Поки що просто спробую затриматися поруч і, можливо, домовитися про ще одну зустріч.

– І як ти це зробиш? – Скептично уточнила Настя. – У багатих, звісно, свої примхи, але не думаю, що вони на вулиці з дівчатами знайомляться. Напевно, у них там своє коло успішних і самодостатніх особистостей.

– Ну, мені ж потрібно буде якось гроші віддати, а вони не сказали, скільки я винна, – видала трохи збентежено.

Що я там раніше думала про совість? Чи буде вона в мене кришталево чистою? Здається, десь я читала, що чиста совість – це ознака поганої пам'яті. Ось у мене, безумовно, особливий випадок. Пам'ять, у принципі, ще хороша, але вибірково. Буду тепер я тим самим «старим другом», з якого борг вимагати потрібно. Навіть трохи соромно, чого брехати. Утім, хіба в мене є вибір? Не скажу ж я йому, що хочу з ним кави ввечері попити і про життя поговорити. Хоча, це ж теж ідея! Ніхто не казав, що я сама не можу його кудись запросити, чисто на знак вибачень.

– Знаєш, я тобі навіть трохи заздрю, – несподівано промовила Настя, реально налякавши мене цим.

– Чому ти заздриш?

– Твоєму вмінню знаходити проблеми, – весело зізналася вона, посміюючись. Точно якийсь доктор-зло. – Це буде весело. Але ти ж знаєш, – ставши серйозною, вона поплескала себе по грудях, – психологічна підтримка завжди поруч.

– Ще одна! Усе, йди від мене. Не потрібна мені ніяка психологічна підтримка!

Зігнавши Настю зі свого стільця, я прикусила нижню губу, задумавшись. Що ж, часу на розгойдування в мене немає, тому варто поквапитися і зібратися для нової зустрічі. Щоправда, перед цим краще записати всі деталі нашої ранкової зустрічі, щоб напевно нічого не забути. Думаю, тепер уже мої читачі будуть у захваті, і посада незабаром виявиться моєю!

Витративши, напевно, приблизно годину на детальний, зовсім трішки прикрашений опис нашої зустрічі, додавши лише кілька красномовних зауважень, я задоволено кивнула. Ні, а хіба могли його очі залишитися байдужим, коли ми зустрілися? Звичайно, ні, адже він був злий. Щоправда, з моєї подачі мільйонер просто був здивований. Не щодня його кавою обливали, чого вже соромитися.

Стиснувши губи, я зберегла файл і вимкнула ноутбук, починаючи збиратися. Звісно, одягнутися, наче мені не терпиться – не найкраща ідея, тому я вибрала водночас повсякденний і, тим не менш, ніжний образ. Зробила із себе ніжну кокетливу дівчину, щоб Тимур точно не зміг очей від мене відвести.

– Як на побачення зібралася, – поділилася своїми враженнями Настя.

– На побачення в джинсах?

– Це обтислі джинси, а не широкі, – кивнула вона. – До того ж, ця кофтинка вельми цікава.

– Тут навіть вирізу немає, нічого не видно!

– Але плечі відкриті, – знову вставила вона свій безцінний коментар. – З одного боку – недоступність, але з іншого...

– Що з іншого боку?

– Ти біжиш до чоловіка в такому вигляді.

– І що ти пропонуєш?  Я ж на справу йду і маю виглядати відповідно. Чи мені що, мішок надіти?