Розділ 3 – Чиста совість.

– Що ти робиш? – Запитала спантеличено Настя, дивлячись на мене круглими очима з великими знаками запитань.

Справді, що ще я могла робити, якщо не відпирати плями кави на піджаку. Звичайно, начитавшись мудрих порад в Інтернеті, я була сповнена рішучості одразу ж, буквально в автобусі, розібратися з плямою. Щоправда, пораду з бензином я вдало пропустила, адже звідки у мене бензин? Не думаю, що мені на заправці продали б сто грам бензину. Тому, природно, я знайшла підручні засоби для виведення плям.

Щоправда, в одному я схибила з самого початку, адже поки їхала додому, пляма засохла. Для такого побутового інваліда, як я, було дуже цікаво дізнатися, що свіжу пляму від кави легше відіпрати, ніж засохлу. Утім, страждати від своєї помилки було ніколи, тому я приїхала і взялася за справу. Змочила, акуратно запрала, після змішала соду, оцет і сіль, щоб видалити пляму.

Шкода тільки, що це, як виявилося, зовсім не допомогло і тоді в справу пішли звичайні хімічні засоби для виведення плям, щоб хоч якось впоратися з проблемою. І, неодноразовими пробами і помилками, природно, у мене все вийшло. Втім, недовго я насолоджувалася своїм тріумфом, адже дорога тканина піджака під моїми маніпуляціями трохи здешевіла. Реально, вже не можна було сказати, що це дорога річ. От ніяк.

Розповівши свій захопливий досвід Насті, я спостерігала просто чудову картину її шоку. Дівчина буквально на місці встояти не могла, слухаючи мене і тихо давлячись сміхом. Здавалося, що жодне новомодне гумористичне шоу не могло розсмішити її так, як моя розповідь.

– І жертвою твого варварського нападу став той самий мільйонер? – Запитала вона, стиснувши губи. Здається, вона хотіла розреготатися, але стоїчно стримувала сміх.

– Чому відразу «жертвою варварського нападу»? Усе вийшло випадково! До речі, звідки ти про нього знаєш? Я ж не розповідала?

– Ти цілими днями шепочеш собі під ніс плани піймання мільйонера, – дуже впевнено видихнула вона. – А ще я читала вчора твій блог.

– Коли встигла?

– Коли дивилася урок психолога. Було трохи нудно, – ніяково зізналася сусідка, відвівши погляд. – Щоправда, спочатку я подумала, що це все жарт, але Ксеня сьогодні підтвердила твою божевільну ідею.

– У вас двох точно клієнтів не буде. Ви не вмієте зберігати секрети, ваші пацієнти будуть у мінусі, – щиро проговорила, анітрохи не здивувавшись такому «збігу обставин».

– Але ти ж не наша пацієнтка, нам нема чого зберігати медичні таємниці.

Махнувши рукою, я акуратно вичавила зайву воду з піджака і повісила його на вішалці, щоб він гарненько висох. І, чого брехати, вже зараз він мав дуже плачевний вигляд. Було відчуття, що ним щойно підлогу помили, а не пляму вивели. Загалом, нічого назад віддавати, як не крути.

– Готуй гроші, ти зіпсувала чужу річ.

Стиснувши губи, я розуміюче кивнула, намагаючись подумки підрахувати, скільки в мене є заощаджень. Можливо, мені ще доведеться позичити, щоб зуміти віддати гроші за піджак. Утім, у такій ситуації, найімовірніше, доведеться віддавати за весь костюм, усе-таки не думаю, що можна окремо піджак купити.

– Сподіваюся, це не надто дорогий бренд.

– Може, не будеш із ним більше зустрічатися. Найімовірніше, він навіть не згадає про цей піджак, і ти зможеш заощадити, – запропонувала спокійно Настя.

– Те, що в нього багато грошей, не дає право іншим не цінувати його працю, – прошепотіла засмучено. – Думаю, щоб заробити свої мільйони, він багато працював, і навіть якщо йому не потрібна жодна компенсація, мені слід віддати гроші.

У будь-якому разі, мені було б прикро, якби хтось зіпсував мою річ і навіть не подумав про те, щоб відшкодувати втрату. До того ж, невідомо, скільки Тимуру довелося працювати спочатку. Можливо, він фури розвантажував, перш ніж нашкріб на перший капітал для свого бізнесу.

Загалом, трохи подумавши, я дістала візитку і, зібравшись із думками, витративши на це приблизно хвилин п'ятнадцять, зателефонувала помічникові Тимура Артуровича. Про свій блог у цей час, чого брехати, я вже не думала. Якось не до цього мені було, чого вже.

– Слухаю.

– Доброго дня, мене звати Ліля.

– Слухаю вас, Ліля.

– Сьогодні я розлила на вашого начальника каву і його піджак, загалом, зіпсували в хімчистці, – випалила, намагаючись приховати свою нечисту совість. – Я б хотіла відшкодувати збитки. Скільки він коштував?

– Зачекайте хвилинку.

Слухаючи тиху розмову на іншому кінці телефону, я мовчки кусала нижню губу. Утім, це теж досвід і можна буде про нього написати в блозі. Розсмішу трохи публіку, стану ближчою до своїх майбутніх читачів і далі все піде краще. Щоправда, тепер я взагалі не уявляла, як зможу зблизитися з чоловіком. Безумовно, для мене він, якщо дивитися правді в очі, був недосяжним на цьому етапі. Жодної іскри не пролетіло між нами, він не закохався в мої чисті з невеликим відтінком «корисливості» очі.

Якщо подумати, то мої початкові плани і сьогоднішній результат можна описати, як онлайн купівлю в якомусь не найкращому магазині. Очікування і реальність. Наче сукню з Китаю замовила, не інакше.

– Ліліє, ви мене чуєте?

– Так-так, я слухаю.

– Можете не повертати гроші, – лаконічно промовив він.

– Це нормально? Я почуваюся ніяково, – прошепотіла тоненьким голосом.

– Добре, тоді ввечері підходьте до того фургончика з кавою і можете віддати гроші за піджак, – змінив помічник свої слова, змушуючи мене тихо поперхнутися.

І не те, щоб я очікувала, що мені пробачать цей борг, але чи не занадто швидко він передумав? Можна ще забрати свої слова назад?

– Скільки грошей узяти з собою?

– Поговоримо під час зустрічі.

Покосившись на свій телефон, виклик на якому в один момент завершився, я розгублено подивилася на Настю. Здається, я знайшла собі проблеми на голову раніше, ніж змогла подумати про це. Утім, після бою кулаками не махають, і варто просто змиритися з цією ситуацією. Так, принаймні, моя совість не буде мене мучити.