Розділ 2-2.

Розділ 2-2.

Виявляється, бувають навіть такі неймовірні збіги обставин, від яких одразу ж на душі стає так радісно, що хоч співай. Навпроти мене, власною важливою персоною стояв Тимур Артурович Лінченко – моя «жертва». Кави, напевно, перед роботою захотів випити, а тут я різкі маневри робила, не дивлячись, куди йду.

Цікаво тільки, мільйонери теж каву в придорожніх кіосках п'ють? Хіба вони не повинні пити найдорожчу у світі каву? Як же вона називалася? Точно – Копі Лувак. Кава, яку виробляють за допомогою маленького звірка мусанга. Звірятко їсть за день кілограм зерен кави, а опісля неперетравлені зерна, приблизно грам п'ятдесят, і стають знаменитою кавою.

Пам'ятаю, коли я вперше почула про це, то довго ще думала, наскільки непостійний світ. І багатим іноді доводиться вживати чужі «недоїдки». Але це, звісно, я з шкідливості. Зрозуміло, що це унікальна кава, яка не по кишені простій людині.

Загалом, головне, що ми зустрілися з Тимуром Артуровичем. Пощастило, так пощастило. І навіть незабутнє знайомство є, щоб уже напевно. Два в одному, не інакше! Утім, не можна стояти, дзьобом клацати, адже цей птах може в любу мить полетіти. Зараз розвернеться, піде, а де мені його потім шукати? До того ж, буде логічно, якщо я його піджак заберу в хімчистку, а потім поверну. Тут і привід для наступної зустрічі, і обмін номерами телефонів. Не в трубу ж мені дзвонити, щоб його знайти!

– Прошу вибачення, – промовила з м'якою посмішкою. – Я не хотіла вас забруднити і зараз же піду в хімчистку, щоб усе виправити.

– Не варто, все нормально. Паша, – знявши піджак, чоловік просто на моїх очах почав передавати його своєму... помічникові?

Тобто, моя ідеальна можливість буквально випаровувалася в мене на очах. Це як у магазин сходити, побачити сукню, про яку довго мріяла, мати з собою гроші на її купівлю, а потім дізнатися, що вона заброньована кимось іншим! Не просто фіаско, а глибока душевна травма.

– Я наполягаю, – вчепившись у піджак, промовила з незграбною посмішкою. Хоча, найімовірніше, моя посмішка більше нагадувала оскал. – Мені незручно, що все так вийшло.

– Добре, – кивнув спокійно Тимур і його помічник одразу ж відпустив піджак, від чого я несподівано нахилилася на бік і ще одна порція кави потрапила на піджак. Хімчистка, напевно, влетить у копієчку.

– І це почистять, – кивнула з зітханням, відчуваючи, що посмішка так і норовить сповзти з мого обличчя. – Як я можу зв'язатися з вами, щоб повернути піджак?

– Зателефонуйте мені, я заберу його, – передав мені візитку помічник, від чого в мене реально око сіпнулося.

Тобто, я не тільки номер не взяла у своєї потенційної «жертви», а й на гроші влипла. У чому тоді сенс усього? І в такій ситуації, реально, наполягати не вихід. Не можу ж я сказати, що мені потрібен номер саме власника піджака, це буде виглядати, як мінімум, дивно. Хоча, не здивуюся, якщо я і зараз не схожа на адекватну дівчину.

– Добре, я зателефоную вам, – взявши візитівку, кивнула згідно. – Ви кави хотіли? Проходьте, – посторонившись, я пропустила Тимура ближче до віконця кіоску, з тугою покосившись на його спину.

Кинувши гнівний погляд у помічника, я ледь зубами не заскреготіла, побачивши його добру посмішку. Цей негідник ще й на мене дивився. Причому так глузливо, немов знав усі мої плани наперед. Напевно, подумав, що я мисливиця за багатим чоловіком. Хоча, хто я, якщо не мисливиця? По суті, саме його мільйони й привернули мою увагу. Для блогу потрібен саме мільйонер!

Утім, треба зазначити, що помічник теж доволі красивий чоловік. Хоча, як правило, у суспільстві багатих і впливових некрасивих не буває. Вони або від природи вродливі, або ж зробили себе вродливими. Але, звісно, узагальнювати не варто, все-таки скрізь є винятки. Та й із краси, як каже моя мама, каші не звариш. Чоловік має бути розумним, добрим і перспективним.

– Тоді я піду, – видихнула приглушено, коли Тимур забрав свою каву, маючи намір піти. Американо, між іншим, він п'є.

– Звичайно, покваптеся, – кивнув він так, немов я була однією з його найнятих працівників.

– Звичайно, – буркнула у відповідь, провівши поглядом двох чоловіків.

І що за день сьогодні? Злети і падіння буквально виснажили мене всю. Спочатку я була в піднесеному настрої, хоч і сонна, потім втратила будь-яку надію, але коли знову її знайшла, все закінчилося подібним чином. Це насмішка якась згори, чи що?

– Потрібно було просто віддати їм піджак, – поділився своєю думкою бариста. – Напевно він коштує купу грошей і хімчистка обійдеться не менше.

Прикусивши нижню губу, я скоса подивилася на бариста, не бажаючи взагалі відповідати. Я заради справи піджак забрала, заради справи! Ну а те, що не вийшло нічого, так у всіх невдачі бувають. Ось тільки, звідки у студентки зайві гроші? Я, звісно, підробляла влітку і до цього іноді підробляла, але зараз напружений час дипломної роботи і в мене просто немає зайвої хвилини для роботи. Як і немає зайвих грошей. І зараз ще доведеться відвалити купу грошей за хімчистку піджака.

Зажурившись, я скептично подивилася на піджак і, звісно ж, вирішила не йти ні в яку хімчистку. Що я, справді, сама пляму не зможу відіпрати? Ще й попрасую після піджак, щоб він, як з магазину був. Здивую мільйонера своїми майстерними навичками прання і прасування. Підкорю його серце за лічені секунди.

Тільки б піджак не зіпсувати, а в іншому, реально, будь, що буде. Утім, вони ж мого номера телефону не взяли, ім’я не запитали, тож, якщо зіпсую піджак, тоді просто не поверну його! Буде перше в моєму житті пограбування, та ще й в особливо великих розмірах.

Не гаючи більше ні секунди, я швидко побігла на автобусну зупинку, бажаючи якомога швидше добратися додому. Звичайно, не обійшлося і без детального вивчення способів виведення кавової плями в домашніх умовах. Загалом, роботи у мене, ось реально, утворилося сила-силенна. Тільки б усе встигнути і не схибити.

Хоча, можна ж завтра вранці піджак принести, сказавши, що візитку загубила і знову зустрітися. Чим не ідея?