Розділ 1-2.

Розділ 1-2.

Замислившись, я не відразу помітила пильний погляд подруги, ледь не здригнувшись від несподіванки. Реально, від пильної уваги психолога, хоч це і моя подруга, стає злегка не по собі. Відразу ж починають у голову різні дурні думки лізти. Але ж у мене немає жодних дитячих травм, про які слід поговорити! Принаймні, я за собою нічого подібного не помічала.

– Коли ти думаєш почати своє розслідування?

– Учора почала, – тихо видихнувши, відповіла спокійно. Про це, звісно ж, я готова була поговорити. – Шукала в Інтернеті інформацію. На яких заходах буває Тимур Артурович, прочитала кілька статей про нього, чим захоплюється, де любить бувати.

– І про дівчат, які йому подобаються, теж прочитала? – Вкрадливо поцікавилася Ксеня.

– Ага. Йому більше до душі брюнетки, – стиснувши губи, я закотила очі.

Хто взагалі вибирає собі пару за кольором волосся? Хіба це не безглуздо? Але, сподіваюся, моя майбутня «жертва», як сказала Ксеня, не настільки педантична в цих питаннях. Можливо, він просто сказав щось подібне, що від нього відчепилися. Ну, справді, я не готова фарбуватися в брюнетку. Мені подобається мій колір волосся, нехай я теж фарбувалася, використовуючи техніку «Аертач», коли коріння рідного кольору, а далі іншого.

Утім, навіть якщо він сказав серйозно, я дам йому шанс передумати. Люди змінюються і їхні вподобання, природно, теж. Наприклад, мені колись здавалося, що блакитноокі блондини – це дуже красиво. А якщо цей хлопець ще й натуральний блондин, тоді взагалі з глузду можна з’їхати, все-таки, раптом дітям перейде такий колір волосся. Але, як виявилося, смаки дійсно змінюються і тепер мені більше до душі брюнети. Мужньо вони, чи що, виглядають.

Хоча, якщо подумати логічно, людину ж любиш не за щось, а просто так. Скільки я не питала своїх знайомих, однокурсниць, чому вони обрали того чи іншого хлопця, відповідь, найчастіше, однакова. Щось на кшталт: він класний, красивий, розумний, веселий, добрий або моє улюблене – він кохає мене. Ніхто з них нічого не говорив про колір волосся!

– Судячи з твого зосередженого обличчя, ти зараз думаєш про те, що коханих обирають не за кольором волосся, – усміхнувшись, «прочитала» мої думки Оксана. – От тільки ти забуваєш, що в людей стільки тарганів у голові буває, що й не злічити. А особливо в таких чоловіків, як цей Тимур Артурович, який зміг досягти своєї мети і стати мільйонером.

– Ти мене зараз лякаєш?

– Застерігаю. Вважай, що я твій здоровий глузд. Якщо не я, тоді хто тобі скаже, що це погана затія? – Праведно обурилася Ксеня, а я вся знітилася.

Реально, в цей час нам краще не бачитися. Я зараз послухала і справді почала думати про те, що моя затія – це не найкращий вибір. Ніяка робота не варта моїх нервів і можливих сліз. Але, з іншого боку, коли ще випаде така можливість?

– Так, усе, більше не хочу тебе чути, – видихнула рішуче, вставши з лавочки. – Побачимося після того, як у мене все вийде.

– Навіть так?

– Саме так. Я тебе зараз послухаю і взагалі передумаю щось робити. Усе, бувай, – поцілувавши подругу в щоку, я швидко втекла, слухаючи її дзвінкий сміх.

Природно, вона не вірила в те, що я зможу так довго протриматися без її товариства. І, якщо не брехати, я теж у це не вірила. Як не крути, але виговоритися іноді дуже необхідно. Поділитися своїми невдачами і досягненнями. Не тільки ж мені про майбутній блог думати, в якому доведеться описувати свій «прогрес». Для цього, поза всякими сумнівами, потрібно щоб прогрес просто був.

Може, мені як у фільмах, під його машину кинутися, щоб Тимур після відчував провину? А раптом він узагалі одразу закохається, коли побачить мою неземну красу. Ага, особливо, якщо це станеться зараз. А що? З гулькою на голові, у потертих джинсах і футболці оверсайз я точно виглядаю, як топова модель. Утім, додавши ще сюди кола під очима від недоспаної ночі, і не тільки мільйонера, а й мільярдера можна вразити красою.

Протяжно позіхнувши, я купила собі кави, щоб прокинутися, і пішла «додому», якщо орендовану квартиру взагалі можна назвати домом. До того ж, жила я в однокімнатних «апартаментах» удвох із сусідкою, щоб дешевше було. Щоправда, раніше зі мною жила Ксеня, але потім вона пішла до свого хлопця, а до мене підселилася ще одна любителька покопатися в чужих думках. Звісно, можна було б запросити жити когось із мого курсу, але всі вже давно знайшли собі житло, та й не хотілося мені бачити одні й ті самі обличчя постійно.

– Ти чого така пошарпана? – Здивовано уточнила Настя, моя сусідка по кімнаті.

– Втомилася.

– Я приготувала пюре з сосисками, будеш?

– Не відмовлюся, – одразу ж пожвавішала я, всім серцем захоплюючись хобі Насті. Ні, справді, мати хобі, пов'язане з готуванням, – це просто подарунок Небес!

Помивши руки, я попрямувала на кухню, відчуваючи, як у мене сіпнулося око. Ну чому життя таке несправедливе? Невже можна було подібним чином забруднити все навколо, готуючи пюре з сосисками і салат, як я розумію. Чому так багато брудного посуду?

– Я ще торт без випічки зробила, – мило посміхнулася Настя, вбиваючи мене буквально наповал.

І адже ми ще відразу домовилися, що будемо розділяти з нею працю і жити в мирі та злагоді. Тобто, якщо у мене є час, тоді я прибираю в нашій кімнаті, не чіпаючи її особистих речей, і вона робить так само. А оскільки готувати я не дуже люблю і роблю це вкрай рідко, тоді буду мити посуд, щоб хоч якось поділити обов'язки по дому.

– Не злись, я допоможу, – кивнула мені сусідка, побачивши моє скорботне обличчя.

– Ні вже, ми домовилися ділити працю. Та й ти стільки всього наготувала смачного, що я просто зобов'язана це зробити.

– Добре, давай їсти.

Опустивши голови, ми мовчки насолоджувалися їжею, прицмокуючи від задоволення. Безумовно, мені пощастило з сусідкою, хоч трохи моя душа відпочила. Ще й десертом так чудово все закріпили, що до раковини я ледь не перекочувалася, подумки підраховуючи калорії. Тішить у цій ситуації тільки те, що так переїдаємо ми не часто, бо майже завжди зайняті.