Розділ 1 – Дипломна робота.

Розділ 1 – Дипломна робота.

– Ти впевнена? Чому б не взяти тему для дипломної роботи, як у всіх? – Запитала моя добра подруга, скептично дивлячись на мене.

Без перебільшення можна сказати, що в неї на лобі було написано, наскільки погана моя ідея. Реально, вже зараз вона взагалі не вірила в мій успіх. Але, справді, що найбільше цікавить жінок, якщо не справи багатих і заможних чоловіків?

Я вивчила багато інформації в соціальних мережах, знайшла тисячі книжок і всі вони були про мільйонерів. Здавалося, що мрії багатьох дівчат зосереджені на тому, як знайти багатого хлопця і окрутити його швидко, зробивши своїм чоловіком.

– Ти ж знаєш, що це не просто дипломна робота, а й можливість отримати роботу журналістом в одному з найкращих журналів у столиці. Це можливість, яку я просто не можу упустити.

Зітхнувши, Оксана знову похитала головою, не ставши мене переконувати. Але хіба я не права? Можливо, якби до нас ще два тижні тому не прийшов головний редактор журналу, тоді я б ще думала про те, яку тему вибрати. Але головною умовою було не просто здати дипломну роботу, а вести блог у них на сторінці журналу зі своїми «розслідуваннями». Хто зможе досягти успіху, зацікавити аудиторію, вирватися вперед зі своїми дописами, того візьмуть на роботу.

Це просто можливість мрії, не інакше! Скільком студентам випадає шанс знайти роботу за фахом? Якщо бути об'єктивною, то відсотків двадцять, напевно, можуть вдало влаштуватися на роботу за фахом. Звісно, багато дівчат і хлопців, коли обирають ВНЗ для навчання, іноді взагалі не збираються працювати в обраній сфері діяльності, але це ж не показник. А про те, що економісти, журналісти, актори, вчителі часто шукають себе зовсім в інших напрямках і говорити не варто.

Тому, так, я впевнена в тому, що хочу зробити. До того ж, об'єкт «полювання» я вже вибрала і готова довго і нудно вивчати його інформацію, щоб не схибити. До свого вельми екстремального розслідування я хочу підійти з усією відповідальністю. Ну а якщо не вийде – не біда. Головне, що я зробила все можливе.

– Ти хоч нікому не розповідала свою тему?

– Не розповідала, але коли вийде перша стаття, усе й так стане зрозуміло.

– А як же творчий псевдонім? Ти ж не будеш вести блог під власним ім'ям?

– Не буду, – запевнила я Ксеню, анітрохи не кривлячи душею. Безумовно, вона хвилювалася більше за мене.

– Ну, якщо що, ти знаєш до кого звертатися, щоб опрацювати душевні травми, – посміявшись, одразу ж запропонувала вона свої послуги.

– Сподіваюся, мені консультація психолога ніколи не знадобиться.

– Іноді просто потрібно виговоритися, – м'яко посміхнулася вона, змушуючи мене відсахнутися.

Ніяково посміявшись у відповідь, я навіть подумала про те, а чим не тема для дипломної роботи? Зберу інформацію про те, скільком людям потрібна допомога психолога і з яких причин. Реально, поле не пахане для думок і досліджень. Можна зробити цілий список із найбільш опрацьовуваних причин душевних травм у сучасних людей. Ті ж дитячі травми, найімовірніше, мають багато підтем і різних доповнень. Не дарма ж кажуть, що все з дитинства йде.

Ось тільки, скільки людей захочуть прочитати мій блог? Чи буде він настільки популярним, як блог про мільйонера? Я так не думаю, ось без зайвих прикрас.

– Ткаченко, ти ще не пішла? – Підійшла до мене головна моя конкурентка за місце в журналі.

– Не пішла, Бойченко. Ти щось хотіла? – Запитала у відповідь, хмикнувши.

– Чому так грубо? Хотіла запитати, яку тему ти обрала для дипломної роботи?

– Це секрет.

– Так уже й секрет? Знову щось божевільне придумала. Чи подругу підключила? – Кивнувши на Ксеню, з легкою зарозумілістю уточнила вона.

Ну, звісно, у неї ж мама журналісткою працює на телебаченні і в неї набагато більше інформації та досвіду, ніж у мене. По суті, стати саме журналістом було моєю дитячою мрією. Я хотіла, як тітоньки в телевізорі, вести репортажі з різних місць, просвіщати людей. Мої ж батьки взагалі нічого не розуміють у журналістиці і вважають мою мрію недосяжною для простих людей. Втім, відмовляти вони мене не стали, за що я їм щиро вдячна. Хоча, мама так і норовить порадити мені додаткову освіту, яку я можу отримати після навчання. Усього два роки і можна відучитися на щось більш приземлене.

– Так, буду писати про душевнохворих людей. У тебе є час, я хотіла б узяти інтерв'ю? – Запитала з усмішкою.

Насмішкувато фиркнув, Мілана пішла в гніві, поки Оксана тихо сміялася. Звичайно ж, подруга гідно оцінила мій гумор. Утім, із такими людьми, як Мілана або так, або взагалі ніяк. Ще з першого дня вона з незрозумілих причин незлюбила мене, немов я заважала їй жити спокійно. Можливо, боялася, що відберу в неї частину її загальної уваги.

– Лілю, вона ж не буде тобі після підло будувати підступи? – Ставши серйозною, уточнила Ксеня. – Якось не вселяє вона довіри.

– Поживемо – побачимо. Та й їй хіба щось завадить це зробити? – Поставила я риторичне запитання, важко зітхнувши. Мені ще стільки належить зробити, що думати про Мілану зовсім не хотілося.

– До речі, а хто той нещасний, на якого ти вирішила відкрити полювання?

– Чому одразу нещасний? – Праведно обурилася у відповідь.

– А як його ще назвати? Тобі спало на думку використати неординарний спосіб, щоб домогтися посади в журналі, а йому що від цього? Якщо хтось дізнається, про кого саме ти писатимеш, йому ж проходу дівчата після не дадуть, будуть своє щастя випробовувати.

– Не буду я його ім'я писати. До того ж, перш ніж щось зробити, я хочу спочатку дізнатися про нього більше. Раптом у нього взагалі дівчина є. У чужі стосунки я влізати точно не буду, це підло.

 – Дівчина? Скільки йому років?

– Тридцять два. Багатий і успішний Тимур Лінченко.

– Так це він? Ти казала, що він із твого міста приїхав столицю підкорювати.

– І підкорив же, – кивнула, підтверджуючи слова подруги.