Ох, як я тобі заздрю, поломийко!

СЛАВА

Настійлива думка дзижчала, наче осіння муха. Не давала зосередитись, колола гостро й влучно в найболючіше.

Всі мої нещастя від того, що я некрасива. Але ж я в цьому не винувата!

Одна випадковість, і я народилася такою, що на мене дивитися гидко, а Дракула - красунчиком. Його всі люблять і все йому прощають. Навіть я на нього уже не серджуся, хоч і не вибачу.

А могло ж бути зовсім навпаки. І зараз би все було інакше.

У мене була б мати. Вона б мене любила. А Дракулу б не любили. Відводили очі. Насміхалися.

Через народження цього паразита Людмила все життя ходитиме в масці й не зможе без курсу сильних гормонів відвідати навіть свій столичний дім. А вона ж світська дама. Любить коли про неї й сім’ю згадують в пресі, соцмережах і телевізорі.

Та все ж  не відмовилася від сина, як це зробила моя власна мати. Може у неї теж була алергія? А в тюрмі дорогих імпортних ліків напевно немає.

Серце стислося й заболіло. Безсонна ніч, тепер ця сцена між матір'ю й сином.

Щось я невчасно розклеїлась. А несподіваний здогад про те, що все ще уявляю свою матір в образі Людмили, засмутив, засоромив і  притлумив мій нічний тріумф.

Але не позбавив рішучості.

Моя матір не така, як хазяйка. Вона не скаже - ходи все життя зі шрамом і слухайся всіх, хто тобі щось скаже, бо ти другого сорту.

Вона зрадіє, що я красива і сама всього досягла.

Сама ж?

Тож треба просто працювати й ще - дотиснути Дракулу.

Недолугий маневр хазяйського синка я розкусила легко. І була готова розсміятися в бестижі очі, коли мене спитають - було чи не було.

Але нічого подібного той мамчин Дракула не спитав. Він дав цінну вказівку поспішити й все прибрати за годину, демонстративно повернувся спиною й удав, ніби читає. Хоча дуже помітно підглядав за всім, що я роблю,  в монітор ввімкненого ноутбука.

Цей фокус я й сама добре знаю - в інтернаті у нас був гарний комп’ютерний клас. І як придивитися завжди можна було розібрати, що робиться позаду. Але звісно удавала, ніби зосереджена на прибиранні. Випадок був дуже складний. Адже у всіх посібниках писали, що дорогі парфуми зроблені з додаванням органіки. А її видалити з натуральної тканини завжди проблема. Постіль можна кілька разів випрати, і запах вимиється.

А от палас.

Таке диво ручної роботи по-хорошому треба б до хімчистки. Тільки не можна, бо від хімічних розчинників в Людмили знову буде напад ядухи. Та ще й зіпсують коштовну річ.

Тому поки що тільки засипала його содою, яку потім легко витрусити. Вона гарно вбирає органіку.

І тепер відмивала від ядучого  штину мармурове підвіконня. Поливала содовим розчином, намилювала й змивала.

Пальці затерпли, доки замість різкого і неприємного запаху я відчула знайомий  приємний аромат весняного лісу. І уявила себе в ньому - настороженою оленицею, в яку з-за дерев цілиться мисливець.

Відігнала дуже реалістичне видиво сітки, що летить на мене. Чи стріли, яка вп'ялася в серце. 

Ні, так не буде! Мисливець тут я. Нехай Дракула підглядає скільки хоче. Ноги у мене красиві. Нехай дивиться й гадає - було чи не було.

І нервує.

А я викинула відпрацьовану посипку й знову насипала соди на те пухнасте строкате диво коло ліжка Влада. Я б на таке на яке б й ступити пожаліла, а він...

Що ж. Запах я приберу. Розсипала по підлозі й килимку кілька пакетиків соди. І ще один - в недбало застелену постіль. В якій він сьогодні точно ніхто не спав.

Промила кілька разів поріг, відчуваючи, як погляд Дракули пропікає ноги й робочий халат. Стало жарко. Чи від фізичної роботи, чи від настійливого погляду.

Відчинила вікно навстіж і склала постіль у два великих мішки  для сміття.  Потім ретельно вимила руки у його ванній. Глянула на себе в дзеркало. Над маскою дикий погляд і скуйовджене волосся. Невимовна краса.  Ні, так не піде. Вмилася холодною водою і пригладила все що вибилося з тугого пучка.

Акуратність - таємна зброя бідняків. Тепер набагато краще. Видихнула, щоб заспокоїтись від відчуття того погляду на свої ноги.

І тільки потім пішла питати хазяйку, чи постіль прати тут, чи віддати в хімчистку.

Людмила все ще сиділа надворі, закутана в теплий плед, з чашкою джерельної води, якої випивала не менше трьох літрів щодня, і одним з величезних альбомів про мистецтво Відродження. 

Одержавши наказ прати тут, але швидше, бо не сидіти ж їй до ночі на вулиці, віднесла мішки в підвал. Все розклала у дві пральні машини, засипавши соду замість порошку, і повторила так три рази на різних режимах, а потім ще налила оцет замість ополіскувача. І останній раз змила запах оцту.

- Можна заходити - сказала хазяйці уже на другому етапі прання. Запах іще є,але він не розійдеться далі кімнати. Та тільки вікно ще треба потримати відчиненим. І чи не краще буде Др…  Владові перейти в іншу кімнату? Наприклад для гостей. Бо холодно ж. Там я теж навела лад, бо після вчорашнього, самі розумієте. 

- Розумію. Ти нас дуже виручила, Славо. - проказала хазяйка тепло. І зробила паузу.

Я не підвела. Заповнила паузу потрібними словами.

- Білизну й штори з кімнат гостей теж треба прати й чистити по кілька разів. Це на всю ніч. Тож мені доведеться залишитись і сьогодні.

На це Людмила недбало згодилась, пообіцявши відгул, коли мені буде потрібно або в наступний понеділок. І премію. Бо я не зобов’язана так переробляти, ще й у вихідний.

От тільки Влад навідріз відмовився  кудись виходити з кімнати. Бо у нього залік в понеділок і кілька завдань ще не виконано через оцей дурдом.

Ага, так і сказав, провокатор паршивий. Наче то я влаштувала оцей цирк на дроті.

- Нехай прислуга при мені все доробить або викине той осоружний палас. - крикнув він матері, коли я попросила його перейти в іншу кімнату. На мене й не глянув, погань така. Перехилився через вікно й прокричав свій ультиматум. Наче то не я його ігнорю, а він мене.