Я сам кого завгодно перелякаю без жодних шрамів і театральних гримас

ВЛАД

Світське життя останнім часом мене обтяжує - якщо красиво висловитись.

А якщо правдиво - пішли вони всі. І дівки, і  приятелі, і корисні знайомства в корисних колах, що б там не казав батько.

Може когось і зближує колективне бухалово дорогої бухачки й можливість на п'яну голову переспати з будь-ким. 

Мені вважай пощастило, що я дійшов до тієї страшили, а не до старости або манірного Михасика. Ото був би зашквар так зашквар. Тим рота не заткнеш ні грішми, ні вибаченнями. Особливо вибаченнями.

І що - через отакі пригоди й краватку особливого кольору хтось через десяток років зробить мені послугу? Або я йому?

Дивний цей світ, що не кажи. І болючий  - на ранок після паті. Мене наче відмолотили на рингу. І маваши в голову був останнім ударом.

Я зі стогоном підняв з підлоги вірний рюкзак, і голова від різкого руху знову відізвалася болем і дзвоном у вухах.  Більше ніяких пиятика і гульні - аж до наступних вихідних.   Пальці тремтіли - чи то з перепою, чи від люті. В одній з численних кишень рюкзака знайшов нарешті похмелятор, запив великою склянкою води.

І -  щоб не піддаватись похмільному синдромові - взявся за  гарно обдуману по дорозі до спальні справу.

Знайшов у душі біля спальні кілька одеколонів, які матері особливо дошкуляють. Подумав, узяв два, щоб вже точно подіяло. І методично вилив кілька середніх столичних зарплат на ліжко, палас і особливо ретельно полив підвіконня й поріг іззовні. Після чого відхилив трохи стулки віконниць і вийшов, ретельно замкнувши двері.

Амбре уже просочувалося в коридор. Тому я роззирнувся, чи ніхто не бачить, і поспішив завалитися до кімнати, в якій покотом спали учасники вчорашньої вечірки.

Там знайшов вільне місце біля симпатичної білявки й заснув сном праведника, що вчинив сьогодні гарний і корисний вчинок - тобто з легкою і спокійною душею. 

І не чув ні того, як приїхав домашній лікар, щоб привести до тями хазяйку цього розкішного і стерильного дому, ні біганини прислуги в пошуках джерела,  що спровокувало напад. 

І звісно не побачив, як мати й моя нова жертва вийшли з дому на мощений плиткою двір без жодної травинки, щоб віддихатись і не збудити гостей. Бо вони всі - діти поважних сімейств. І винуватити їх у тому, що в когось під час гульбища розбилися парфуми в косметичці, матері не випадало.

Закони гостинності, як вони є.

Тому мати чемно й терпляче попрощалася з гостями,  яких пізніше розвезли по домах водії їх батьків.

І я теж помахав їм рукою, а потім вискочив з дому, затуливши носа.

- Ма, ти там жива? Якась паскуда, перепрошую, хтось з гостей чи обслуги розтовк мої  банні приналежності в душі. Я скільки раз просив, щоб ніхто…

- Ні в кого, крім тебе, сину, немає ключів від твоїх апартаментів. І якщо ти… Ви вільні, Славо, можете уже йти додому, у вас вихідний, а ви тут зі мною, поки рідний син… 

- Яке ще додому, мамо. - Запротестував я. - що це за телячі ніжності, нехай прибере у мене, щоб хоч зайти можна було. Я ледве не вмер, коли прокинувся. Ну може і я розбив. Не пам’ятаю після вчорашнього. Але ж не навмисно. Нехай працює, заплатиш їй за це вдвічі. Вона ж за грошима сюди прийшла, чи не так, Славо? - спитав лагідно і повторив про себе, щоб не забути. От нарешті й дізнався, як звати цю скалку в моїй мисливській дупі.

- Так. Я звісно залишуся. - чопорно, наче вікторіанська аристократка на прийомі або моя мамуся, коли сердиться й не хоче цього показати, процідила страшила. Ти диви, не любить коли при ній говорять, наче її тут немає. От нафіга брати прислугу, при якій себе відчуваєш хамлом, скажіть на милість?

- І спущусь сюди або зателефоную, коли наслідки буде ліквідовано. Якщо ви дасте мені ключ. - закінчила ця Слава після виразної паузи. Але руку за ключем не простягла. Хитра. Знає, що просто так не обійдеться.

-  Ач яка! Ключа їй. - передражнив цю сільську принцесу. - Я піду з тобою, щоб ти чогось знову чисто випадково не прихопила з собою, нічого не переплутала і не поставила туди, де потім не знайдеш. І мені готуватись до семінару треба. Ма може ще когось даси їй в поміч? Бо вона до Морквяного заговіння там прибиратиме. І знаєш, мам, я не залишуся з прислугою наодинці, якщо ти проти.

- Я не проти. І кухарка зайнята. Більше нікого сьогодні немає.  Робіть, що хочете, але щоб через годину можна було зайти в дім. А я тут посиджу. Поки ліки не подіють.

- Як скажеш, ма. Пробач, що так вийшло. Вперше зрозумів, як тобі все життя погано живеться. - І відав почварі ключа. Вона одразу підхопилася і рвонула від нас. Зовсім мати її розбалувала.

- Не все життя мені так було,сину. - високим ображеним голосом сказала вона це мені в стоп’ятсотий раз. А Слава явно встигла почути цей вереск, бо рвонула до дверей ще швидше. 

- До того, як ти у нас з’явився, я не хворіла.  - продовжила мати ще гучніше.

Вона що, хоче, щоб прислуга все почула? От же ж. Їй би в театрі підкорювати публіку. А вона закопала талант, щоб стати дружиною мого видатного батечка.

Та й хто б їй дозволив йти в театр, з її родоводом, де одні політики й дипломати?

- То все препарати для збереження. Але знай, я  ні про що не жалкую. Ні про що! - материн викрик був такий розпачливий, що явно наздогнав Славу навіть в холі. Через скляні панорамні вікна, до речі ідеально прозорі її стараннями, мені було видно, як прислуга стенула плечима й подалася на кухню. Де явно збиралася набрати зарані наготованого рідкого господарського мила, соди й оцту. 

Більше нічим у цьому домі нікому не дозволялося користуватись для прибирання. Мені про це добре відомо - бо відтоді, як ми повернулися сюди на постійне проживання, прибираю в себе сам. Настобісило доводити прибиралкам, що мої гайки, дротинки й інше - не мотлох. І виколупувати з мішків для сміття викинуті дитячі скарби.

А цю нову прибиралку доведеться потерпіти з годинку. Задовбається й піде. А мати сьогодні буде дуже  невдоволена. Бо треба пити сильні ліки лише через те, що прислуга не вміє нормально прибрати.