Я знаю, що робити

ВЛАД

От що значить напитися до чортиків. Нічого не пам’ятаю. Ні-чо-го. 

Ця страшила… 

- Як я міг, як вона мене до себе затягла? Резинки точно не було. Хоч би не залетіла. Бррр... Цього батьки мені точно не подарують. - набатом віддавалося в похмільній голові.

Страшна здогадка про те, що ця зла, тупа й некрасива почвара вполювала мене, того, хто сам кого завгодно вполює, не давала спокою.

Третій раз мене принизила. Хоч не прилюдно, але ж…

Мало того, що це небезпечно. Бо батьки, що на все мають протилежні погляди, єдині в одному - дитина у мене  може бути тільки після тестування дівчини на здоров’я, спадкові проблеми й обстеження генетичного дерева обраниці. Бо мої тести вже є. І дерево теж - красиво викладене дрібним бурштином і річковими перлами по карті світу.

Звісно бурштинові гори ‘ перлинні ріки скупчилися в Україні. Але й далі є. Нашого цвіту по всьому світу, як кажуть.

Батьки мене возили в тур по всій рідні. Мене визнали перспективним. Я не можу їх підвести.

Маю дати родині і всій сім’ї гідного потомка. Або двох. Більше не треба. 

То щастя ще - в колі сімейства не окрутять. Як племінного барана. Дадуть вибрати. Вони - люди сучасні. Без заскоків.  Але я повинен вибирати з кращих. 

- Гарне парується з гарним, отак наша кров поступово завойовує вершини. Подивись на нас із татом. Ми не останні люди в цій країні, і твої дідусі й бабусі були не останні. З кожним поколінням підіймаємось вище, підтримуємо рідню по всьому світі, і вона нас. -Ти - спадкоємець великих статків. Але тільки як будеш цього гідний. Дурні люди міняють владу з одного продажного покидька на іншого гендляра. А розумні - поліпшують своїх потомків. Такі ніде не пропадуть,  при будь-якій владі. Розум і здоров’я, і ще краса - то непереможна зброя. Уряди міняються, а ми залишаємось. Закон сім’ї - статок передається найдостойнішому. Чув про Спарту? Отак і ми.- це мені казали, скільки себе пам’ятаю.

І мовчки кивав, так простіше й швидше відчепляться. І не казав, що і Спарта врешті  впала, і взагалі це все ще не скоро. 

Але школа промайнула швидко. І мені прямим текстом наказали придивлятися. Ні. звісно не одружуватись і не поліпшувати породу кожній симпатюлі.

А просто почати відбір. 

Ну так вони принаймні кажуть - вибирай, придивляйся. 

Тільки насправді я пропонував оплатити тести Аліни. Не казав, що саме її,  просто приніс її локон який взяв ніби на пам’ять. Так мене навчили. Щоб не давати марних надій, але принаймні мати докази здоров’я. Бо спадкові хвороби у нас в сім’ї - табу. Тому я віддав матері Алінине волосся в конверті й сказав, що познайомився із симпатюлею, не нашого кола, але дуже милою і здібною.

Не те щоб прям збирався одружитись. Перевіряв реакцію батьків.

Не дуже помилився.

Чого тільки про себе не почув.

І що сам оплатити не можу навіть простий аналіз. І що погано вчуся, тут мені не школа при посольстві, треба старатися. І що наміряюся притягти в сім'ю безрідну курку без копійки за душею.

І під кінець - що тест на вміння заробити вона явно не пройде. Бо батьки в її роки уже мали щось за душею. А я уже цей тест не пройшов. Бо теж не здатний заробити хоч на прожиття. Зате маю видатний талант тринькати ставтки й влипати в скандали. А парувати два однакових недоліки наука генетика не дозволяє. А якщо я не послухаюсь, то вона нашу сім’ю розорить за рік, бо у неї хапальний рефлекс. І все її бідне дитинство - то травма на все життя. І вона може тільки тринькати гроші. А я не зможу їй відмовити…

І нащо взагалі носити щось на аналіз, платити немалі гроші, як мати сама все розклала по поличках.

Ну вона ж не могла знати. що я про Аліну питаю. 

Чи могла?.

Словом я зрозумів, що оженитись мені не світить. Бо знайти  красиву, ніжну шатенку ,схожу на матір, з діловою хваткою, як батько, і розумну заучку, як вони обоє, ще й бездоганно здорову і заможну,та ще й щоби вона погодилася вийти за тупаря й нездару мене - не-мож-ли-во.

Бо я може й тупий. Але генетику в школі при посольстві проходив. І теорію вірогідності теж.

Яка сумна новина, ха-ха.

І я видихнув полегшено.

Бо про сім’ю й дітей зовсім не мрію. Я не призовий жеребець. І манія моєї сім’ї поліпшувати людство  відбірним потомством обійшла мене стороною. Як і численні таланти видатних родичів.

Зате у мене є власний хист - жінки від мене в захваті. Можуть виламуватися й удавати, що це не так. Але не довго.

І саме це, хоч батькам знати про таке не слід, насправді забезпечує потомство й виживання роду.

Неповноцінні й зачаті від кого попало не виживуть? Але якщо їх багато, то якась  частина все одно  матиме успіх.

А якщо я дам життя одному-двом  ідеальним, то ще не факт, що вони виживуть і доживуть до віку, я якому роблять дітей.

Бо неідеальних більше. І вони не присягалися берегти найкращих. Ще й не вірять, що нібито чимось гірші.

Мене колись залишали там, де багато дітей. Поки батьки були зайняті якійсь секретній дипслужбі.

Мені там було непогано до речі. Хочете правду?  Ніколи після не було так гарно, як там.

Майже не пам’ятаю подій. Але знаю, я там не був ні серед тупих, ні серед призових жеребців. Там були тільки вороги й друзі. 

Особливо…

Та все це лірика. Мені й зараз непогано.

І я знаю, що робити. 

Треба просто накинути сітку на це страшко, закохати в себе і вмовити на аборт.  Причому - щоб мати не знала.

Бо та дівка не посоромиться, що залетіла з п'яних очей. Гм… Власне - з моїх п’яних очей. Чи вона була тоді п’яна - звідки мені знати?

Та і яка різниця. Аби не побігла до батьків.

Складно не буде. Вона ж крокодил і характер гидкий. Явно на неї ще ніхто добровільно не заліз.

Треба поводити на гачку, а потім все буде, як завжди й з усіма.