Перевірка

СЛАВА

Згадала діда і його слова про те, що вони самі для себе - вищі істоти. А ми для них - наче приблудні кошенята. 

Схочуть, молочка винесуть, за вухом почухають. Схочуть - не дадуть замерзнути. Вони не злі, якщо їх не злити. Тут Людмила правду сказала. 

Тільки ми для них все одно коти - приблудні або породисті, то вже як карта ляже. 

Все одно несправжні люди. 

Не рівня. 

Про нас можна недбало казати, що ми некрасиві. То для людей важливо мати красу й шовкове волосся. А нам і так  нічого, ми й без цього чудово обходимося. Менше агресії, більше розважливості, будь вдячна за все, що маєш. Наче то вони мені щось дали або дозволили. 

У мене он є дідусь і білена хата. Мені можна позаздрити - я не вмираю щоліта від того, що в домі ремонтники й ремонт. І в мене нема алергії, і я не тонка нервова натура, як її тепличний припадочний син, красивий і добрий, на якого просто щось іноді  находить, і він може втопити людину в калюжі.

А, ні. Не людину. Ну, несправжню людину, не таку, як вони всі.

Цікаво, він би з дівчиною зі свого кола так повівся? Чи на нього находить тільки коли бачить нижчих істот?

А так звісно - тонка натура, вихована у вузькому колі вищих істот. Яким не можна три рази підряд показатися в одних туфлях, але можна наїжджати на поселянку, бо щось найшло. Бідося. Може йому до лікаря треба?

От і хазяйка теж красива, а така нещасна при чоловікові й синові. І такому домі. 

Світ об'їздила. 

Музику кращих оркестрів слухала в партері столичних театрів. 

Самі нещастя на її долю випали, ага. Ще й в дитини й чоловіка жорстке волосся, а в якоїсь прислуги шовкове. Це ж треба.

Мені заздрісно? О, ще і як. Ну так життя - рулетка. Кому що випало на старті.

Головне, що ти потім з цього зробиш. Нам так завжди вихователі казали. Які мої роки. У мене може потім і краще буде.

А тут мені сказали - не буде. Не положено. Не для кожного то все. А тільки для людей,  добрих і красивих. 

На них просто іноді находить, і вони можуть тебе втопити. А ти не смій. Ти повинна бути доброю і скромною. І втрися.

Хто б знав, як мені противно. Хочеться взяти йоржика і вимити з вух почуте. Щоб було, як раніше. Щоб вона - мій ідеал, а я по кроку до нього наближаюся. І колись буду, як вона.

Ну так ми з вами в курсі - не буває таких йоржиків.

І нічого назад не відмотаєш. 

Звісно мого обурення ніхто не помітив. Мало що ті котики собі думають, який в них настрій. Драчливих котиків не люблять. Їм видаляють кігті й зуби. А ласкаве телятко два мамки ссе.

Що ж. 

Я знаю своє місце. 

І вдячна за одяг. І особливо за одяг для діда. Правда вдячна. 

Чоловік Людмили огрядний і високий. Тому в його шафі майже нічого не знайшлося. А от синок іноземного походження - той ще не розкабанів. У нього одяг - наче на діда шитий. 

Хазяйка гидливо двома пальцями витягала з шафи Дракули неохайний одяг, від якого різко відгонило чимось екзотичним -  картаті сорочки, теплі худі, куртку й штани.

Вона як знала, що тут буде свинюшник - теж в масці прийшла.

Від одягу злегка  пахло парфумами й сильно - потом. Він був жужмом запханий на полиці вбудованої шафи. Внизу валявся потертий і місцями подертий рюкзак.

- Це йому точно більше не знадобиться. - Людмила ногою в красивому капці з відомим логотипом підсунула до мене купу одягу і страдницьки закотила очі, що вже почали сльозитися від цих запахів. - Забирай, можеш тут випрати.

- Дякую, я вдома. Ви нас дуже виручили. Як раз думали з дідом, що придбати на осінь-зиму. Тепер буде легше. 

- Складай все в рюкзак, тільки потім повернеш. Він його любить. Не віддасть нікому це позорище.  

Я подякувала, так все і запхала в рюкзак, ледве влізло. І ще ж був одяг для мене.

Щедра у мене хазяйка.

А я невдячна свиня.

- Мені буде приємно знати, що ви це носите. - товсто натякнула хазяйка.

- Дякую обов’язково покажу вам. - чемно відповіла.

Вона знайшла нову розвагу. Ляльку, яку можна перевдягати на свій смак. Вдячну ляльку.

- Я покажу. - тихо гарчало з дна душі щось дике й невдячне. - Подивимося ще, у кого з нас краще вийде. 

Передивлюся все, що зможу знайти по стилю. І складу такі комплекти - вона ще пошкодує, що викинула.

Дурна витівка - змагатися з хазяйкою. І небезпечна. Я знаю. 

І тоді знала.

Але пішла ще далі. Коли у дверях зіткнулися з Дракулою , не привіталася, а повернулася так, щоб він точно впізнав свій рюкзак у мене на плечах. Показала середній палець і прожогом вискочила. Не слухала, що він там гарчить услід.

А вдома виявилося, що цей атракціон небаченої щедрості був перевіркою. Бо в підкладі вітровки нашого красивого і доброго панича виявився гаманець, напханий грішми. І в окремому відділенні - дорогущі сережки. Ви б бачили той цінник! Я б вдавилася такі носити. На ці гроші рік жити можна.

Добре, що не зразу кинула в пралку. Ото мені б було, якби гроші намокли й злиплися.  Хоч на органи продавайся б тоді.

Як побачила той гаманець -  підхопилася і понеслася проти ночі повертати.

Ну я ж не вчорашня. Знаю, як прислугу перевіряють. 

Уже бачила по дому нібито забуті гроші й прикраси, коли прибирала.

Що вони ще хочуть взнати - точну суму, перед якою я не встою чи просто розважаються, дражнять приблуду? Цікаво їм, за скільки обслуга підніме собі строк з підлоги?

Пригадалися по дорозі її бесіди душевні, розповіді про сина, тепле ставлення, домашній затишок і все оте, на що я повелася, ніби справжнє приблудне кошеня на мисочку молока.

Це була остання крапля. 

Знаєте, як боляче буває, коли твій ідеал падає з п’єдесталу?  Друзки розлітаються на всі боки, по тобі попадає так, що не знаєш, чи виживеш.

Цю вітровку вона сама згорнула і поклала зверху.