Або я, або вона

ВЛАД

- Коли  на тебе хтось чекає, ти повертаєшся не просто в якийсь дім, а додому. - так казала Аліна. Натякала, як сильно чекатиме.

- Ну подивимося, як сильно скучила. - думав я, коли підходив до воріт. 

Але як тільки ступив на поріг, всі думки про неї вилетіли з голови. 

Просто не уявляв, як зрадію, побачивши матір. Ненавиджу розлучатись надовго, з дитинства ненавиджу.

Відчиняю двері, бачу її, і одразу все мені каже - ти вдома.

Тут її царство, її джунглі. Я в дитинстві ховався за ліанами - грав у тигра, що чатує на здобич. Вискакував з луком на гостей і обслугу, коли не чекали. Досі смішно, як вони лякалися.

Наш хол зелений цілий рік, єдине місце в домі, де є живі рослини. Мати любить тут сидіти й читати або дивитися крізь панорамні вікна на двір. Бо на вулицю їй не завжди можна. 

Але щоб вона сама витирала пил з листя? Вперше бачу. Та що є. то є - вона  в респіраторі, окулярах, гумових рукавицях і безрозмірному балахоні миє листя вазонів з ліанами, що скоро перетворюють звичайний хол на тропічний ліс. 

І одразу аж серце стислося від любові й жалості одночасно. 

Зрозумів, як скучив, хоч ми й погиркалися перед від’їздом.

Вона тут одна, ні вийти до сусідів без того, щоб не наїстися таблеток, ні поїхати кудись без лікаря, бо щось не те вдихне, і напад задухи забезпечено.

Бранка у себе в замку, бідна моя мати.

Ну що зробиш, їй не можна, щоб воно квітло, бо пилок. А зелені душа просить. От вона й розвела тут все, що не квітне і зелене цілий рік.

Тільки чого вона сама там копирсається замість привітати сина, який повернувся з семи морів?

- Що сі стало, ма? Новий вид динамічної медитації, дзен через трудотерапію? - запитав голосно, бо у неї навушники у вухах. Все ніяк ті фуги Баха не переслухає.

Ні, все одно не чує. Підходжу ближче і плескаю злегка по плечі, щоб не налякати.

- Привіт мамо, ти тепер і плату з батька береш за прибирання, відбиваєш хліб в спеціально навчених?

Вона рвучко обертається, наче їй не скоро п’ятдесят, а п’ятнадцять. І… 

От я облажався. Якусь прибиралку сплутав з матір’ю. Там тільки колір волосся й нахил голови материн. Так маман же фарбує спеціальний перукар. А ця явно нічого не фарбує. Може тільки нігті поросячим перламутром, що облуплюється одразу. Аліна так спочатку робила. Перше, що їй заборонив. Хоча до чого б тут Аліна. І де вона?

Прибиральниця нахиляє голову, протирає окуляри, заляпані розпилювачем води. Ні, це просто містика - цей жест. Мабуть, спеціально тренується перед дзеркалом, щоб робити все, як мати. Кажуть, це викликає прихильність. А прихильність матері нашій обслузі дуже потрібна. Бо мати сидить вдома одна, нудиться й капризує. І часто міняє обслугу, якщо та вульгарно поводиться і просто не під настрій потрапила. 

А ця новенька - жарт природи. Зросту одного з матір’ю. Ще й намагається її наслідувати. 

Тим часом прибиральниця знімає рукавички й тягнеться до маски, але не спішить знімати.

Гм. Ніякого лаку на нігтях. Уже добре. Якщо вона ще й з лиця не крокодил, то в Аліни можуть бути поблемки, хе-хе

Дівчина роздивляється мене, наче ніколи людей не бачила. А може й не бачила. Хіба я знаю? 

Нічогенька така - мала, як лялечка, руки маленькі, ступні теж, темне хвилясте волосся аж виблискує на сонці, ніякого запаху дешевих парфумів.

Та мати б і не дозволила…

Тепер сонце не б‘є в очі, і я бачу дешеві туфлі для прислуги, руки з коротко обрізаними нігтями й взагалі нічого схожого на матір. Як я міг помилитися?

А вона мовчки дивиться на мене через скло захисних окулярів. 

Я нарешті відходжу від шоку.

І до мене доходить, що раз це прибиральниця, а відпустка в Аліни була на Новий рік, то це не тимчасова клінерка. І що  мати точно звільнила мою подружку. 

Викинула. Вигнала. Як раз поки мене не було. Щоб не вимагав залишити. 

Вона мені й батьку боїться перечити. Але на своєму завжди настоїть.

 І що це означає? Це означає одне. Ця прибиральниця має бути стара, страшна і така, на яку я й не гляну.

Бо мати саме це мені й обіцяла, якщо я посмію замутити з персоналом.  Спалила таки Алю. Ну ще подивимось.

Цікаво, що в цій не так? Вона точно не стара. Балахон закриває фігуру. Може кривобока якась? Лице закрите. Мабуть, страшко повне або зуби стирчать з рота.

Я не можу стриматись і голосно сміюся своїм фантазіям.

До речі страховидла в мене ще не було. А воно б цікаво - наговорити компліментів, завірити, що для мене вона королева краси. А потім при ній комусь сказати, ніби не здогадуюсь, що вона тут і все чує. Щось дуже дошкульне, щоб знала, як на мене задивлятися. Таке щось.

- О, скажеш таке. Яка ще моя дівчина. Оте страшко - то на парі. Бо ніхто не вірив, що зможу викохати без того, щоб в темряві собі ще й очі не зав'язати…

Сміху було б.

Вони так смішно бісяться - усі, хто думав, що я вмираю від пристрасті, хто попався мені, а думає. що зловив і  уже націлився на сімейні статки. А тут облом.

Сміх мій якось сам собою замовкає під пильним поглядом незнайомки. Але ідея уже засіла в голові.

Прибиральниця ще з пів хвилини дивиться на мене, потім стенає плечима, знову натягає рукавички,  відвертається і  продовжує мити листя маминої улюбленої монстери.

Що ж. Тонкий натяк зрозумів.

Їй за розмови зі мною не платять. Не я її наймав, у своїй кімнаті їй прибирати не наказував, то й роботи їй менше. 

Тобто для неї це просто -  приїхав якийсь хрін з гори, скоро поїде, звідки взявся. Нічого на нього витрачати ввічливість.

 Це хамство чи дурість?

Та ні. Це правда життя. Мати явно їй заборонила зі мною спілкуватися. Вона всім забороняє. А стару прибиральницю не візьме, хоч і хотіла б. Воно заманливо, тільки не впорається старушня. У нас треба пахати, щоб мати жила без нападів задухи.