Бачив би мене зараз хтось зі знайомих

ВЛАД

Бачив би мене зараз хтось зі знайомих. Зарослий неохайною бородою закудланий безхатько біжить трасою, за плечима потяганий життям напівпорожній рюкзак, запашина від перегару й поту - не підходь. 

Можна було б голоснути, може комусь по дорозі зіі мною. так не посадять такого в машину добропорядні горомадяни.

Та і ну їх.

Ну відвальна була, гріх не випити за повернення з заслання. 

І пробігтися не зайве, вигнати з крові залишки спирту. 

Ну а чого. Нехай і побачать.

Стаю лицем до сонця і роблю селфі.

Морда вдоволена. А кому не подобаюсь, тим прощаю. Не у всіх гарний смак.

Вони звуть мене  Мисливцем частіше, ніж на ім’я.

Чомусь Влад я тільки для дівчат. Мабуть, відчувають у мені щось владне.

А друзі ще зі школи при посольстві називали пікапером. Але тут воно не прижилося. Так що для своїх я Мисливець.

Давно до цього звик, хоч спершу дивувало - чого це всі приятелі цікавляться дівчатами й складають списки перемог, а мисливець один я. 

Але потім визнав - вони по-своєму праві. 

Даремно хтось думає, ніби кожна особина чоловічої статі - мисливець, бо так буцімто закладено природою. Нічого подібного. Робити природі нічого, з кожним носитися.

Так закладено відбором. Хто вижив і залишив потомство - молодець.

Природі все одно, як ти виживеш. Можеш не полювати й досі живий - молодець? Ще й маєш дітей від своєї жінки, вони не голодні, твоя жінка від тебе не тікає до іншого?

Ну й живи собі, гречкосій. 

Або ти весь з себе мисливець, а жінка давно втекла або й не було її в тебе ніколи, бо не  наздогнав. І дітей нема, і сам доїдаєш мишу, яка повісилась від сорому, що на неї полює такий незграба? І це остання миша на тому тижні? 

- Ну Ок. - каже тобі природний відбір. - Живи, як можеш, а не можеш - не живи. 

Природа однаково згодна і на твою загибель, і на процвітання.

Я - мисливець. І успішний, а не просто так. Можу думати на ходу про що завгодно.і одночасно сканувати поглядом людей навколо. І навіть відчувати. що вони роблять позаду. Уявляю, що зараз заганяю здобич.  А себе здобиччю не відчуваю ніколи. Тільки найбільшим хижаком серед таких самих хижаків або травоїдних. 

Хижаки - то чоловіки, і до того ж не всі. А травоїдні олениці з вологими очима і пухнасті кролиці з полохливим норовом - то жінки. 

У мене є свої мисливські угіддя в клубах і в бурсі. І трофеї є. Ті, хто в темі - мене поважають. Хоча я неправильний мисливець. Полю для спортивного задоволення, а не тому, що маю в чомусь велику потребу.

 Не голодую, жінкою й потомством себе не обтяжую. 

Полюю на грошву в банку - власному, тобто сімейному. І на дівчат.

Вимирати не збираюся. Тобто природний відбір пройшов.

Ні, ви зараз щось не те подумали. Я не вар’ят.  Хоча всі вар’яти так про себе  кажуть. Ні в якому разі не ганяюся за жертвою, щоб зґвалтувати й замучити. 

Одна студентка з журфаку так про мене й написала. І всі вгадали, про кого ці дівочі мрії.                                                           

“Він такий мисливець, що розкладає принаду і вішає сітку. А здобич тягнеться за принадою. Не повірите - в ролі принади він сам - витончений красень зі східним розрізом очей, без отого м’язового м’яса, що рве дешеві сорочки охорони,  тонкокосний і високий. 

І ще - багатий. 

І розумний.

І мисливець.

Не надійтесь накинути на нього сітку, дівчатка. Він один, нас багато, сім’я його не манить, дітей він не хоче. І ви його не підловите, не завагітнієте.

Принаймні ще нікому не вдалося.”

Ціла поема, і все правда. Ну таке.

До чого це я?

Насправді я не проти постійних дівчат. А от що їм нічого не світить, то не тільки від мене залежить. Батьки трохи схиблені на генетиці. Як щось знайдуть не те у родичах партнерки, то мене зі світу зживуть, замучать проповідями про відповідальність перед родичами й нащадками. А якщо хтось від мене завагітніє до перевірки, це буде армагеддон і кінець всім сподіванням. 

Мені змалечку кажуть, що я - надія великого роду,  розсіяного по всьому світі. Еліта з еліт. І мої діти мають відповідати статусу. А то дівчина ззовні красива й не дурна. А сама вся в пластиці, має генетичні вади й народжена невідомо від кого, може від алконавта якогось, вбивці або психа. Все дітям передасть. 

Не можна цього допустити. І як щось серйозне намітиться, будуть робити ретельну перевірку. На генетику і на родичів. Бо я і так не хапаю зірок з неба. Ну в навчанні. В банку у мене все норм. І будь-яку кралю вкладу в ліжко на раз-два.

А вчитися мені влом. Та все одно прийдеться. Бо у нас в роду неуків не було й не буде.

- Життя мене любить, і це взаємно! - оце відчуття панувало над усім того ранку, коли повертався додому з рейду по морях. Очі мої б їх не бачили. Тепер на воду в склянці дивитися не хочеться. А що поробиш, як батько наказав поїхати куди подалі, щоб не відсвічував і не годував жовту пресу.

Добре пам’ятаю той ранок, коли поспішав додому і думав, який я крутий перець. Думки ще снували ліниво, а от моя хода вправного мисливця, легка і чітка, була прискореною.

І взагалі вдома добре після місяця гамаків і сухом’ятки. Одне не дуже добре - перед канікулами ми якось недобре поговорили з Аліною.  Хоч би вона зараз не удавала, ніби досі ображається. На канікулах було не до дівчат, ми втрьох з дружбанами на яхті добиралися з пункту А до пункту Я через стільки букв, що з них можна було скласти словник матюків. Штормило, насилу дійшли.

І одразу додому, бо мати й так повідомленнями забомбила. 

Аліна, мабуть, зачекалася. Моє повз мене не пробіжить, надолужу.

І воно б нічого, але тепер зрозумів, чого борделі мають бути просто в порту.

Та я гидливий. Я ж мисливець. За гроші хто завгодно, то не цікаво.