37

Зима добігала кінця. Потроху почав танути сніг. На дорогах стало жвавіше, і Лісу віддала наказ посилити охорону на заїжджих дворах і вартових вежах. Ніхто не повинен говорити, що їхати через Тіньчжоу небезпечно. Бо подорожні – то прибуток… і, звісно, новини.

Вона повернулась додому затемно. В робочих покоях догорала масляна лампа, кімната поступово занурювалася в напівтемряву, та Чжао Сюй ніби не помічав цього, повільно ходив від стіни до стіни, про щось розмірковуючи.

Лісу скинула з пояса мішечок, зачарований просторовими чарами, ніби разом зі зброєю і запасами скидаючи втому важкого дня, стягнула з рук рукавички і відкинула в сторону, тоді наблизилась до чоловіка і зупинила його дотиком до плеча.
- Що? – спитала коротко. – Податки? Тяжби?

Про те, чи не напав ніхто, вона не питала, бо про це знала – на кордонах все спокійно. А значить, якась справа із тих, що ниють, як давня хвороба, на весну.

Чжао Сюй здригнувся так, ніби тільки-но помітив її повернення, і обернувся. Очі у нього були червоні і трохи припухлі, чи то від втоми, чи від сліз.
- Лісу, я знаю, ти недавно з варти, але… ми з тобою могли б на світанку полетіти в Вайцин на мечі?

Вона на мить прикрила очі, застигла, прислухаючись до власного дихання і потоку енергії.
- Можна. Мечем або талісманом, як скажеш. А що сталось?

В її голосі була тільки стриманість і діловитість, звична для заклинателів, які живуть на кордоні. В першу чергу – чи не напали вороги і чи не завелась ніде яка потвора. Все інше потім. 
Але десь під цією маскою тлів вогник. 

Старий довго протримався. Вона розраховувала швидше, але Чжао Шенши надто вперто боровся за своє жалюгідне життя. 

Лісу знов вдихнула і видихнула. З іншого ж боку, так краще. Всі знають, що він почав хворіти ще восени. І що в Вайцин був лікар, який вчився в школі клану Шан… і клан Янь посилав музиканта. А вже навіть якщо кращі з кращих безсилі…

- Матінка пише, що батько при смерті. Вона не впевнена, чи він до кінця місяця доживе, - у Чжао Сюя затремтіли губи.

- Це імператорський лікар їй так сказав? – перепитала Лісу.

- Двоє лікарів з імператорської палати були… - прошепотів Чжао Сюй. – Сказали все те саме, що і інші… потоки енергії викривлені… золоте ядро руйнується. Сказали, батько надто квапився стати сильнішим, досягти рівня правителів більших кланів… практикував техніки, які при його силі золотого ядра ще не варто було, - він різко видихнув, кінчики пальців затремтіли. – Лісу… матінка пише, він підозрював отруту, але ж…

Тут Лісу ледь помітно завмерла:
- Але ж – що?

- Їжу пробували слуги, лікар і навіть матінка, перед тим, як подавати йому. Напої теж. Всі здорові. Одяг перевіряли, він останнім часом вдягав найпростіший, без шиття, без прикрас, - Чжао Сюй зім'яв край рукава. – Курильницю наповнює тільки матінка. Навіть масло для ламп перевірили… нічого!

Лісу не втрималась від насмішливого:
- Все перевіряє пані Чжао… їй його смерть не вигідна?

Чжао Сюй зблід.
- Звісно ні! Радники нізащо не дозволили б їй правити… тільки, хіба що, якби вона була при надії, але… 

- Значить, справа в практиках, - Лісу обійняла його за плечі, і Чжао Сюй мимоволі притиснувся до неї сильніше. – Сили небесні! Всіх заклинателів попереджають, як небезпечно йти проти природи. А деякі все ж не слухають.

- Батько завжди чув тільки сам себе, - відповів Чжао Сюй і змахнув сльозинку з куточка ока.