33

З внутрішнього дворика долинали ніжні звуки гуциня – це Цзинмей-санжень вчила Лісу грати. Шостий панич Шан усміхнувся Чжао Сюю:
- Ваша дружина так швидко знайшла спільну мову з моєю нареченою… заміжжя пішло панночці Мінь на користь. Я пам'ятаю, скільки солодощів Цяодань їй згодував, щоб вона просто сиділа тихо, - і він мелодійно розсміявся і обмахнувся віялом з фамільними лілеями. – Тепер же… поезія… гудинь…

Вони йшли по саду, милуючись прекрасними осінніми айстрами і вдихаючи трохи терпкий аромат. Чжао Сюй злегка торкнувся кінчиками пальців пишної жовтуватої квітки, ніби ще й досі не вірив, що все це його. Його власний сад. Невеликий і скромний, але кожен сорт квітів він вибирав сам. 

Невже це не сон?..

- У Цзинмей-санжень вражаючий дар підбирати ключ до людських сердець, - відповів він похвалою на похвалу. – А грає вона так, що й самий неслухняний учень захопиться музикою і захоче вміти так само.

Але віяло в його пальцях трохи здригнулось. Чжао Сюй вже достатньо знав Лісу, щоб здогадуватись: боятись її треба не тоді, коли вона тягнеться щось розтрощити, а тоді, коли схиляє голову і говорить особливо лагідно. 

Батько говорив з невісткою саме так, як Чжао Сюй все життя боявся за майбутню дружину. Кожним словом і поглядом нагадував, хто тут головний. За вечерею щоразу заводив розмови про те, хто з голів кланів як вигідно одружив синів, і які чужі невістки вправні в шитті, чи в музиці, а деякі вже й подарували своїм чоловікам синів. Та навіть коли він вказав пальцем на живіт Лісу і процідив крізь зуби: 
- А ви, панночко Мінь, ще й досі пуста?..

…Чжао Сюй тоді мимоволі завмер, і в грудях йому стиснулось від знайомого відчуття власного безсилля. А Лісу опустила очі і мовила:
- Щодня молюсь небожителям, щоб подарувати вельмишановному голові Чжао внука. Чи не бажає вельмишановний голова Чжао ще чаю?

Та брати напої з її рук батько завжди відмовлявся.

І навіть наодинці Лісу й словом не видавала, що прискіпування Чжао Шенши її дратують. Тільки, коли управляючий привозив дари, які посилали жителі навколишніх сіл, вдячні за захист від нечисті, погляд Лісу уважно затримувався на кожній речі, котру вона відкладала в сторону: «ось це піде в дар в головний дім». Деякі речі вона відразу відсувала, над іншими міркувала якусь мить, повертаючи в руках, роздивляючись. 

Всі відібрані дари виглядали так, що найсуворіший хранитель старовинних звичаїв не сказав би і слова проти. Тканини з витонченим шиттям, мішечки з пахощами, посуд, розписаний візерунками, які приносять щастя. 

Чжао Сюй спершу думав, що вона просто милується подарунками. Але дуже швидко зрозумів: вона відбирає їх за якимись своїми правилами. Та спитати так і не наважився.