30

Лист з Вайцин прийшов невдовзі після того, як селяни зібрали врожай і виплатили десятину новому голові Тіньчжоу. Сувій, скріплений печаткою з відтиском троянди, лежав на срібній таці серед послань від голів сусідніх кланів, звітів управляючих і прохань ремісників. Чжао Сюй перечитав все, навіть самі дріб'язкові скарги, перш ніж братися за лист від батька. Масляна лампа, що освітлювала покої, вже блимала не так яскраво, але він майже не помічав цього…  дивився на сувій так, наче перед ним на блискучому сріблі лежала отруйна гадюка.

Лісу зайшла до кімнати впевненими кроками. Скинула рукавички. Впала на вільну подушку для сидіння біля низького столика і задоволено видихнула:
- Нарешті присіла за цілий день! От здавалось би, ті дрібні шкідливі духи – не супротивники, так, наче комарі… але ж і багато їх, як комарів! – вона потерла щоку, ніби чухаючи слід укусу, і тут її погляд впав на лист. Підняла очі, помітила повний втоми погляд Чжао Сюя і те, що він дивився на печатку, досі не торкаючись. Спитала: - Твій старий пише?

Чжао Сюй мимоволі всміхнувся. Але ненадовго. На його обличчя набігла тінь. Справді ж, мабуть, батько пише про податки.

- Давай я перша розгорну? – запропонувала Лісу, але спершу піднялась, долила масла в лампу, поправила гніт… і тільки тоді обережно, по-котячому, потягнулась до сувою, наче пробуючи, зупинять її чи ні. 

- Добре, - погодився Чжао Сюй. – Все одно ж, раптом що, будемо радитись. 

Лісу зламала печатку швидким, впевненим рухом. Сургуч тихо хруснув. Розгорнула сувій, фиркнула:
- І твій батько ще в світське товариство пнеться! А каліграфія, як у зборщика податей. Здирник, він здирник і є.

- Скільки?… - пошепки спитав Чжао Сюй і аж зблід. Губи в нього тремтіли.

Лісу злегка погладила його по руці.
- Спокійно, мій милий Сюелі. Про податки він нічого не пише. Скаже, що назве остаточну цифру, як приїде сам. 

- Він однаково захоче забрати в нас все, - Чжао Сюй все ще тремтів. – Що, як я не зможу захистити від нього наших людей?

- Ми зможемо, - навіть не замислившись з відповіддю, відповіла Лісу. – Хочеш, я пошлю звістку голові Шан?

- Я… я не можу просити у голови великого клану захисту від власного батька! – в розпачі вигукнув Чжао Сюй, підвівши голову. – Що тоді про мене люди подумають? Ніхто не бажатиме мати справу з невдячним сином. 

Лісу засміялась і похитала головою.
- О ні… ми зробимо тонше. Я домовлюся з Цяоданем, щоб він прислав до нас в гості шостого брата з нареченою. В шостому паничі Шан ніхто не побачить небезпеки. Він же, як і ти, сам на мечі не літає, а когось просить, якщо що. 

Чжао Сюй мовчки дивився на неї, не зважуючись спитати, до чого вона веде. Тоді Лісу продовжила:
- Ніхто нічого не скаже, якщо двоє молодих паничів з поважних сімей зустрінуться, щоб разом з'їздити на полювання і повправлятися в складанні віршів. А до того ж, шостий панич Шан художник, і краєвиди Тіньчжоу можуть його надихнути.

- А при родичі голови Шан батько не буде вимагати з мене більше, ніж я маю віддавати в Наюн! – на обличчі Чжао Сюя засяяла посмішка.

- Все вірно, - кивнула Лісу.

Про те, який дарунок вона попросить Шан Цяоданя передати через брата, вона не обмовилась ні словом.