26

В Тіньчжоу вони прибули ввечері наступного дня. Колеса карет розмірено загуркотіли по рівній дорозі. Лісу потягнулась… від постійного сидіння в кареті ноги і спина вже нили. Виглянула в вікно – рівненькі, схожі один на інший будиночки стояли, оточені садами. Вглиб тягнулись вулички. Схоже, хтось з людей голови клану Шан все ж давав тут лад, навіть якщо землі формально нікому з васалів не належали. 

Але що буде, коли за Тіньчжоу Мінь будуть відповідати тільки нові господарі?
Будинок роду Мінь було ледве видно за височезними деревами і кущами. Карета звернула з дороги, і колеса захрустіли по сухих гілках. Ворота, ганок і вікна, затягнуті старим, де-не-де порваним провощеним папером, обвивав плющ. Дах, як Лісу і думала, був дірявим, а дерев'яні двері потріскались. 

Карета зупинилась. Чжао Сюй вийшов першим і допоміг Лісу вийти, обережно притримав її за руку, і вона на мить затримала його пальці в своїй руці. Не встигли вони озирнутись і зробити хоч крок ближче, як до них швидкими кроками наблизився голова Чжао. 

- Пані Мінь, - родове ім'я прозвучало в його устах прихованою насмішкою, наче він не довіряв спадкоємиці такого сумнівного походження. – Ваші володіння.

Всього одним бойовим закляттям Лісу збила магічний захист з воріт, та й самі ворота жалісно скрипнули По металу пробігли іскри, візерунок на мить засвітився темно-синім і зник. Голова Чжао здивовано вигукнув:
- Ого! – і тут же затулив рота долонею. 

Лісу мовчки ступила вперед.
«От тобі й ого. Одразу видно, хто воював, а хто відсиджувався за спинами сусідів, правда?» - подумала вона. І невдовзі звеліла, навіть не глянувши на нього:
- Хай несуть скрині з моїм посагом. Новий захист я встановлю сама.

- Ви мали спершу попросити мого дозволу, пані Мінь, - рука голови Чжао лягла на пояс, та після того, як він побачив силу Лісу, сперечатись не спішив.

- Скільки шановний голова клану Чжао візьме як податок за рік вперед? – спокійно, майже невиразно спитала Лісу. 

Це ще не була непокора. Просто Шан Цяодань з самого початку вчив Лісу, що все на світі має свою ціну і майже всі справи можна вирішити домовленостями.

- Потрібно вирахувати. Не сьогодні, - різко відмахнувся Чжао Шенши. – Я обговорю це питання з радниками. 

- Тоді, батьку, до того часу майно залишиться в Тіньчжоу, - мовив Чжао Сюй. – Ви бачите, в якому стані дім. Його потрібно відбудува…

Чжао Шенши з презирством перебив його:
- Швидко ж ти заговорив з голосу дружини! Чи забув, хто головний?

- Головний над нами – голова клану Шан, - не розгубився юнак. І, на мить помовчавши, спитав:  – А раптом він пришле чиновника, переконатись, що землями гідно управляють? Або ж до нього чутки дійдуть? У Великих кланів всюди є очі і вуха.

На цих словах Лісу схилила голову, прикидаючись покірною невісткою і дружиною. Але ледь стримувала усмішку, згадуючи, як сама вона слідкувала за тим, що відбувалось у фортеці роду Чжао. 
І додала:
- Голова Шан в гніві страшний… це я знаю… я ж його вихованка. Як дав землі, так і може відібрати. Він не схожий на батька… якщо хто не виправдав його довіру, потім ніякими грішми не купить. 

- Гм, - Чжао Шенши торкнувся долонею бороди, трохи смикнув кінчик. 

Лісу стежила за ним, дивлячись спідлоба, як старий розривається між бажанням звичними способами показати, хто тут головний, і страхом втратити землі, на боротьбу за які вже стільки витрачено. Щелепа напружилась, пальці стиснулись в кулак. Нарешті страх переміг.
- Радники встановлять податок, - голосно сказав Чжао Шенши. – І якщо ви його не сплатите, навіть рада Великих кланів вас не врятує. Не забувайте, що я тут головний закон!

Чжао Сюй і Лісу схилились ще нижче. 

Слуги вже несли скрині в будинок, тупіт ніг і глухий стукіт важких кришок розносилися подвір'ям.

Юнак стояв, не рухаючись, і довго дивився вслід кареті батька. Коли ж вона нарешті зникла з очей, прошепотів:
- Лісу… всі ці слова про раду – просто спосіб виграти час… радники скажуть те, що він звелить!

- Я здогадуюсь, - Лісу трохи скривила губи.

- Він може виставити вимогу на таку суму, що всього посагу не вистачить… - Чжао Сюй розгублено глянув на неї.

- Князь Хадда теж дуже багато чого хотів… - Лісу усміхнулась йому, -  і згадай, отримав він це, чи ні?