21

Паланкін повільно, розмірено похитувався зі сторони в сторону. Кроки носіїв звучали приглушено, монотонно. Лісу роздратовано крутила в руках кругле весільне віяло. Нікчемна жіноча іграшка! У складене віяло можна, хоча б, заховати шпильку чи загострену пластину. А від цього – ніякої користі. Вона провела нігтем по дерев'яному обідку… ніякої користі зовсім! Тільки обмахуватися. Як же душно!

Вона засичала крізь зуби. Хотілось скинути з себе напівпрозору зеленкувато-блакитну вуаль, через яку все навколо виглядало наче приховане під водою. Тканина липла до губ.  Розкішне плаття дратувало – незважаючи на те, що вона вибрала вбрання сама і наполягла на зеленому, а не червоному чи рожевому. Але рукави були надто важкими, а пояс – ширшим, ніж вона звикла. 

Від музики в скроні наче впивались розпечені голки. А ще гірше була думка про те, що доведеться вклонитися в церемоніальному поклоні цьому виродку Чжао Шенши і його гадюці-дружині.

«Уклін небу і землі… уклін батькам…» - згадала Лісу слова весільної церемонії і роздратовано плеснула віялом по коліну. Воно мало не тріснуло в її руках. 
Бо про її батьків нагадуватимуть тільки поминальні таблички.
Рука сама опустилась. 

І навіть їх обличчя вона пам'ятає непевно, наче в тумані.
А все через…

Що ж, поки що вона схилить голову. 
Лісу сіла рівно, як панночка знатного роду, і згадала, як Шан Цяодань називав її квіткою і з посмішкою додавав: «квітка олеандру».
А й справді – як олеандр не можна тримати в тісноті спальні, так і вона отруїть старого Чжао своєю темною енергією, якщо він спробує замкнути її на жіночій половині маєтку, як в клітці!
Вона повільно обмахнулась віялом. 

Хоча…

Темну енергію можна відстежити. 
Та якби підібрати щось неочевидне… Лісу прикрила очі, обдумуючи план.

Музика стала голоснішою. Відхилилася завіса, і яскраве світло вдарило в очі. 

І коли паланкін нарешті зупинився, в храм плавною ходою увійшла замріяна панночка, прекрасна квітка благородного походження, в шовках і золоті. 

Чжао Сюй швидко підійшов назустріч, і їх погляди зустрілися. 
З дорослою зачіскою, заколкою-гуань і шпилькою в волоссі він виглядав зовсім інакше – наче трохи старшим, і навіть впевненішим в собі. Плечі розправились, і стало помітно, що він зовсім не поступається зростом іншим паничам. Червоне вбрання підкреслювало фігуру… може, аристократичної витонченості йому і бракувало, але він виглядав… надійним. 

Бачити його таким було незвично. 

Мимоволі майнула думка: «От він захистить. Він не зрадить». Але Лісу не стала розмірковувати далі, нагадавши собі, що Чжао Сюй – точніше, тепер Сюелі – всього лише пішак на шахівниці. Корисний, так… більш надійний захист на кордоні, ніж батько…

Але всього лише інструмент, не більш. Потрібний, поки корисний клану Шан і їй.

Мерехтіли лампи. Від курильниць підіймався димок, пахло квітами і ладаном. 
На юну пару пильно дивились. Вся родина Шан і їх васали, свідки з великих кланів і з менш значних родів. На почесному місці, в кріслах з високими спинками, сиділи Чжао Шенши з дружиною. Голова Вайцин Чжао постукував пальцями по бильцю крісла. Пані Чжао у вбранні, що підкреслювало тонку, як в юної дівчини, талію, і з обличчям, майстерно нафарбованим і прикрашеним чарами, виглядала майже двадцятирічною, тільки чіпкий погляд видавав прожиті роки і владну вдачу.

Лісу відвела очі і глянула на чорні з написами золотою фарбою поминальні таблички батьків на олтарі. Серце стиснулось. 
Залишилось чекати недовго… скоро їх душі отримають спокій.

З дверей в глибині храму повільно вийшов чернець в жовтогарячому вбранні. Дзенькнув дзвіночок. Блиснув у світлі ламп червоний шовк стрічок в його руках. Він жестом звелів молодим підійти і перев'язав їх зап'ястя стрічками. Лісу ледь стрималась, щоб не відсмикнути руку. 
- Що небо поєднало, того людям не роз'єднати! – урочисто проголосив чернець, і голос відбився луною під високим склепінням. – Перший уклін – небу і землі!

Чжао Сюй і Лісу схилились майже одночасно.

- Другий уклін – батькам!

Лісу схилила голову наскільки могла низько, ховаючи ненависть в погляді.

- Третій уклін – одне одному!

А тоді, як і слід було за обрядом, Чжао Сюй відкинув вуаль і обережно торкнувся губами її губ.