20

- Ти бачив цю спадкоємицю Тіньчжоу? – батько говорив з Чжао Сюєм різко і суворо, як завжди, але за батіг не хапався. 
Тільки повільно мірив кроками кімнату, важкі підошви глухо відбивалися від дерев'яної підлоги. Юнак застиг біля дверей, вичікуючи. Батіг залишався висіти на стіні, але Чжао Сюй раз у раз ловив його краєм ока. Мовчав, не знаючи, що буде безпечніше - визнати, що вже знає Лісу, чи збрехати.

- Відповідай! – Чжао Шенши підвищив голос, і юнак здригнувся. 

- В-вона була на полюванні, - вимовив Чжао Сюй половину правди. Дихання трохи збилось. - Вправна мисливиця, і сильна в заклинаннях.

Батько кивнув.
- Тобто, не якась плекана панночка, - на цих словах Чжао Сюй затримав подих. Батько задумався, провів долонею по бороді, а тоді різко вигукнув: -  Хоча якщо вона чогось варта, чому б Шан Цяоданю сватати її за такого нездару, як ти! Або ж цей змій бреше і якийсь прихований недолік є, - знову важкі кроки від стіни до стіни. – Ти її бачив… кажи, вона на лице погана? 

- Звичайна дівчина, - Чжао Сюй опустив очі, боячись, що якщо він назве Лісу гарною, батько зробить все, щоб він більше не побачив її навіть здалеку.
Відступив на крок. Будь-яке слово зараз могло обернутись проти них… його губи ледь помітно стиснулись. 

- Хмм… - недовірливо мугикнув Чжао Шенши і примружився, наче намагаючись піймати сина на брехні. – Звичайна, кажеш. Тоді, мабуть, її зіпсував якийсь із цих, багатих і язикатих, і зник без сліду. Може, вона вже й при надії. То голова Шан і поспішає збути її з рук, поки люди не заговорили. Його батько так би і вчинив.

Чжао Сюя кинуло в жар. Як він сміє так говорити про Лісу?!
Але він відвів погляд, щоб не видати гніву. Він вчепився в першу думку, що прийшла в голову, схилився ще нижче і мовив, наче граючи роль:
- Батьку, але ж ми хочемо приєднати Тіньчжоу до своїх земель. Срібна копальня… техніки клану Мінь… а раптом наречену запропонують голові Су або його сину, якщо ми відмовимось?

Чжао Шенши завмер на пів кроці подивився на нього так, наче раптом почув, як заговорив кінь чи віл. А тоді вигукнув:
- Сили небесні, що я чую! Невже ти, бовдуре, думати почав?.. – і він коротко, грубувато розсміявся. 

- Цей негідний син не сміє, і розраховує тільки на мудрість батька, - Чжао Сюй прикрив обличчя рукавом. 

- Тіньчжоу… - повторив Чжао Шенши і потер пальцями підборіддя. – Срібло. Але ж дивись мені! Думаю, зіпсований товар навіть ти зможеш відрізнити.

Юнак промовчав, тільки сховав стиснуті кулаки в широких рукавах. Як він сміє так говорити про дівчат взагалі, а тим більше, про неї?!

- Я не дозволю, щоб землі Вайцин Чжао успадкував байстрюк… - в голосі батька прозвучала загроза, і у Чжао Сюя похололи руки. – Якщо дитина народиться раніше строку… дівка ще хай, можна заміж видати за когось вигідного… а якщо буде хлопчик і не від тебе… я з обох вас шкуру здеру!

Чжао Сюй сховав посмішку за рукавом.
«З Лісу? Ви, батьку, спробуйте її спочатку впіймати!».

Чжао Шенши жестом відпустив його і сів за стіл писати лист голові Шан, ще не знаючи, що цим майже пише собі смертний вирок. А Чжао Сюй низько схилився і вийшов, і тільки за дверима зміг видихнути на повні груди.