19

На ранок Лісу заскочила в робочі покої голови Шан, наче до власної кімнати.
- Ну що? – поцікавилася з нахабністю кішки, яка будить господаря ні світ ні зоря, вимагаючи нагодувати.

Шан Цяодань похитав головою.
- Дівчинко моя, якщо ти так поводитимешся на публіці, хто повірить, що ти панянка зі шляхетного роду? Може, Чжао Шенши жадібний, але не дурний. Не забувай, що тебе зараз продають як товар, який має виглядати бездоганно.

- Та годі, при тобі я можу не прикидатись, - фиркнула вона, але посерйознішала під суворим поглядом. – Добре-добре, почну здалеку. Юний панич Чжао мав можливість продемонструвати свої глибокі знання в поважному товаристві?

- Так вже краще, - Шан Цяодань посміхнувся. – Бачила б ти обличчя його батька, коли я похвалив Чжао Сюя!

- Наше кроленя не вмерло від такого потрясіння?

- Тебе хвилює його доля чи гроші його татка? – з легкою насмішкою поцікавився Шан Цяодань.

Лісу нетерпляче міряла кроками кімнату. Відповіла не одразу. 
- Мене зовсім не хвилює цей бідолаха, і ти це прекрасно знаєш! Краще скажи, його старий клюнув на наживку?

- Довго мовчав… - Шан Цяодань зітхнув. – Говорив, що мусить подумати. Хоче поторгуватись, напевне. Я сказав, що перед заручинами подарую юному Чжао шпильку для дорослої зачіски і особисто підберу ім'я ввічливості. Голова Чжао засумнівався, чи гідний його син такої честі… але після того, як його прийняли інші клани, я в його відповіді не сумніваюсь. 

- Он як, - Лісу зупинилась, задумавшись. – І що, ти придумав ім'я маленькому Сюю?

Шан Цяодань знизав плечима.
- Щоб голова клану переймався вибором імені для сина такого васала, як Чжао Шенши? До того ж, дівчинко моя… якщо ти вважаєш панича Чжао своєю здобиччю, тобі й вибирати, яким іменем тобі його звати найближчі сорок років.

Лісу зареготала.
- Сорок років? Ти віриш, що він не набридне мені за перші два-три?

Голова клану різко клацнув віялом.
- А це вже не жарти! Щоб триматись на місці, він тобі потрібен. Хай як слухняна маріонетка, хай як ширма, але – живим і здоровим.
Він не підвищив голосу, і саме це звучало найнебезпечніше.

- Пробач-пробач, - Лісу відвела погляд. 

- Тож подумай над іменем, - спокійно звелів Шан Цяодань.

- Сюелі, - одразу ж вимовила дівчина.

- «Сніговий жасмин»? – Шан Цяодань глянув на неї трохи здивовано, уважно, наче побачив з іншого боку. – Лісу, тебе часом не підмінили? Коли це ти стала читати класичну поезію?

- Та при чому тут поезія?! – обурилась вона так, наче її спіймали на гарячому біля чужих цукерок. – Просто, коли ми з ним ходили на прогулянку, він все торочив про те, як любить жасмин. До того ж, ну як його ще назвати! Не тигром же і не драконом, от тоді над ним точно всі насміхатимуться… - і задумливо повторила: - «Сюелі»… звучить цілком в дусі його улюблених книжок. Він точно повірить, що це доля!