15

Чжао Сюй стояв на колінах, низько схиливши голову і не сміючи підняти очей на батька, не сміючи поворухнутись. А той сидів за столом з гордо випрямленою спиною, наче на троні в головній залі клану. Голос прозвучав тихо, але загрозливо:
- Ти здогадуєшся, чому я звелів тебе покликати?

- Ні, батьку, вам краще знати, - його голос затремтів. 

- Він не сміє! – передражнив Чжао Шенши, скрививши губи. – Де ж була твоя синовня доброчесність, коли ти пішов з вечірки для молодих спадкоємців і вештався хтозна-де? Ти ганьбиш моє ім'я.

- Я був зайвим в їх компанії, батьку, - мовив Чжао Сюй, навіть зараз не посмівши розповісти те, що йому сказали про їх рід. Про таємні домовленості з князем Хадда. Про чвари за Тіньчжоу і хабарі попередньому голові клану Шан. Він бережно підбирав слова: – Тож я усамітнився і медитував наодинці. Кажуть, сади клану Шан – потужне джерело сили.

- Брешуть! – обірвав батько. – По Шан Цяоданю видно, ким була його мати… одні посмішки і улесливі слова, а в рукаві шпилька з отрутою. 

- Тату… - прошепотів Чжао Сюй, стиснувши руки і боязко оглянувшись навколо. 
Походження матері нинішнього голови Шан було небезпечною темою для кланів, навіть більших і могутніших за їхній. Будь-яке слово могло коштувати надто дорого. 

- Не смій мені перечити! Голова Шан… я все дивуюсь, як заборонені мистецтва зійшли йому з рук. Якби ж рада кланів за нього взялась як слід, ми зараз не пасли б задніх. А тепер… - згадуючи давні образи, батько лютував все більше, говорив все голосніше, і Чжао Сюй зажмурився від страху, здогадуючись, що не уникнути йому сьогодні батога. Плечі мимоволі стиснулися. – Наші сусіди сказали, що не хочуть з нами ріднитися! Ти розумієш, до чого ми дійшли? Ці селюки кажуть мені, голові Вайцин Чжао, що не будуть раді сватам від мене.

Чжао Сюй підняв голову.
- Справи з князем Хадда. Цього нам не пробачили і досі… - і ледь чутно мовив: - Може, не тільки в мені справа, батьку?

Слова вирвались мимоволі. Наче хтось підштовхнув його в спину.

Ні, наче щось всередині обірвалось.

Після того полювання… після того, як Лісу його обійняла, приязно говорила з ним, пояснювала прийоми, не всі благородні, зате дієві… він вже не міг мовчати, як колись.

- Ти ще говориш! – рука батька потягнулась до руків'я батога за поясом, але чомусь застигла. – Може, тоді розповіси мені, - і його голос раптом став загрозливо тихим, - чому голова Шан запросив мене на вечір милування півоніями разом з тобою?

- Я не знаю, - Чжао Сюй здригнувся. – А хіба інших голів запросили без синів і дочок?

- Хм. Мабуть, з рідними. Але… якщо ти щось натворив, тобі краще не вертатися додому… - тихий голос був схожий на шипіння змії. – Можеш не розповідати мені, якщо так боїшся! Але раптом що – я зречусь тебе. Ти опинишся на вулиці!

- На все ваша воля, батьку.

Вийшовши з кімнати, Чжао Сюй пройшов кілька кроків і сперся спиною об стіну. Кілька разів глибоко вдихнув і видихнув. 

Погроза батька вперше не злякала його, а викликала думку… про інше життя? Про волю?..

Він прикрив очі.
«У мене хороший почерк, це навіть мати і дядьки визнають. Я можу стати писарем. Можу спробувати скласти екзамен на чиновника і піти на службу. Живуть же якось звичайні люди, без магії, без постійних медитацій і відточування технік…».

Він ще не здогадувався, як всього кілька зустрічей і вечорів змінять його життя.