12

Шан Цяодань неквапливо перебирав старі, пожовтілі від часу папери. Хмурився, час від часу підіймав погляд і знов заглиблювався в читання. Тоді пройшовся по кімнаті, підійшов ближче до курильниці у формі дракона, вдихаючи солодкуватий аромат пахощів. І Лісу сиділа за столиком, майже не рухаючись і не зважуючись спитати, що там. Питань було чимало. Але вона мовчала. 

Ця старовинна писемність мертвою мовою!.. Аристократичні примхи, які вона раніше вважала непотрібними. А тепер мусила чекати. Кожна мить тягнулась надто довго. 

Нарешті голова клану відклав частину записів і посунув ближче до неї.
- Ось це цікаво, - і Лісу майже подалась вперед, але вчасно стрималась. Шан Цяодань наче навмисно помовчав, ніби випробовуючи її терпіння, а тоді продовжив: - Техніки Тіньчжоу Мінь. Віднесеш третьому паничу Шан, він перекладе. Решта – непотріб… любовні листи від якоїсь панянки. Коханню підвладні всі, навіть розбійники. Дивина, скажи? Хоча це нас не цікавить. 

Лісу потягнулась, різко підняла голову. Втома й нудьга зникли вмить. 
- Того клану, про землі якого мріє старий щур? Тоді це ще краще, ніж я думала! Він лусне зі злості, якщо зрозуміє, що такий скарб вислизнув з його рук! – в її очах засяяв хижий вогонь. Як у кішки, яка помітила мишу. 

Шан Цяодань знову продивився любовні листи. Ледь помітно всміхнувся. 
- Я подумав… ми можемо запропонувати йому таку приманку, від якої він точно не відмовиться!  Чжао Сюй бачив, що в гробниці були якісь старовинні папери, вірно?

- Так, - Лісу кивнула. Хлопчик чесний, іноді аж надто, і саме тому деякі подробиці від нього краще приховати. – Але він не знає, що це, я одразу забрала їх собі. 

- Добре, - Шан Цяодань кивнув. – Головне, він бачив, що папери були.  І згадає про це, якщо його спитають. Що в них насправді – то вже не має такого значення,це тільки наша справа.

- Ти скажеш йому, що він отримає знання і землі роду Мінь, якщо погодиться на твої умови? – нетерпляче спитала Лісу. – І що ж тоді?

- Майже вгадала… - тихо мовив Шан Цяодань і знову перевірив захист. А тоді тихо мовив:- Чжао Шенши не зможе відмовитись від шансу приєднати Тіньчжоу цілком законно. Щоб ніхто більше не сумнівався, що він має перевагу перед всіма іншими. І це значить шлюб.

Лісу засміялась:
- Ти хочеш сказати йому, що я – кровна родичка клану Мінь? Я – шляхетна панянка… комедія!.. – в її голосі змішались подив і щира насолода.

Оце так підстава! Старий козел неодмінно повірить, він же хоче, щоб ніхто не сперечався, що Тіньчжоу має належати йому. 

- Тут є лист… дівчина з села пише паничу Мінь, що чекає, коли він офіційно введе їх дитину в рід. Ієрогліф «Мінь» в листі відрізняється всього одним штрихом, - сказав Шан Цяодань, і зробив паузу: - А його можна додати. 

Лісу тихо присвиснула. Один штрих, і селянська дитина перетворюється на спадкоємицю стародавнього роду.
- Красиво, нічого не скажеш…

 - І от я вже можу запропонувати роду Чжао спадкоємицю земель!

- Тоді він прийме за невістку хоч криву, хоч горбату! Та навіть і мене, - Лісу вже реготала вголос. Вона уявляла собі, як Чжао Шенши відреагує на таку пропозицію. – Він же за монету вдавиться, а за землі і поготів. 

- Тільки й ти будь обережна, - нагадав Шан Цяодань і похитав головою. – Не квапся…

- Я стільки чекала… - Лісу примружилась, - можу навіть постаратися і прикинутися ніжною квіткою.

- Квіткою олеандру? – нове, розписане ніжно-рожевими квітами, віяло в руках голови клану повільно відкрилось і знов закрилось. 

- Майже! – Лісу глянула на візерунок, і в думках промайнуло щось розмито-знайоме. Колір? Малюнок? 
Але вона ще не була впевнена, чому ця деталь їй так важлива.