10

Треба було приховати темну зброю в рукаві! 
Але Цяодань говорив, що від цього полювання залежить дуже багато, і забороненими артефактами краще не користуватись відкрито. Власна енергія – ще куди б не йшло, про неї все одно всім відомо. А от рукотворні речі…

А може, варто було і не послухатись. Он скільки невпокоєних душ піднялось. 

- Охороняли, значить тут було закопане щось цінне, - хмикнула Лісу. – Просто так привиди не тримаються.

Вона різко підняла руку. Хвиля темної енергії зірвалась із пальців і вдарила в кам’яну плиту. Сила, якої зазвичай вистачало б, щоб розколоти невеликий будинок.

Але камінь навіть не здригнувся.

Лісу спробувала ще раз, різкіше, грубіше.
Нічого.

- Уффф… - вона стиснула щелепи. - Хіба ж я так швидко вичерпала сили?..

Роздратування підступило до горла.

Замість того щоб блиснути перед цим кроленям і розкрити скарб із першої спроби, вона стояла перед звичайною плитою, як новачок.
Ох, не бачити їй багатств Вайцин Чжао, як власних вух без дзеркала…

Чжао Сюй похитав головою.
- Не в силах справа… той, хто робив схованку, міг захистити її хитрістю.

- Ти думаєш? – Лісу зиркнула на нього. 

- Я про таке читав, - мовив він і ніяково прикрив обличчя рукавом.

Наче дівчинка з простої родини, чесне слово!

Лісу задумалась. Сказати, що в усіх цих любовних і пригодницьких книжках немає жодного слова правди, значить, зіпсувати те, що й так пішло не по плану. Якщо вона ще буде насміхатися над захопленнями Чжао Сюя, це кроленя точно втече.

І вона уважно глянула на сіруватий камінь.
- Значить, тут якась загадка?

Підійшовши ближче, Чжао Сюй торкнувся написів пальцями, повільно проводячи, хмурився, наче відгадуючи напівстерті слова, і нарешті впівголоса прочитав:
- На місяць дивилися двоє. Співали цикади тихіше.
Поет пив вино, все сумніші складаючи вірші.
Красуні не спалось, в вікно виглядала, рахуючи дні.
Що було між ними – хто скаже мені?
Хто слово напише на камені кров'ю своєю,
Цінніший за золото скарб віднайде під землею!

- Покійник за життя любив пожартувати! – засміялась Лісу. – Цінніше за золото, надумав ще. Я не здивуюсь, якщо там якісь філософські трактати або книги про хліборобство і повчання, що найбільший скарб – чесне ім'я і чисте серце. Кохання між ними, що іще. Тільки навіщо сумувати? Став на меч, полетів, зізнався.

- Може він не заклинатель і не може полетіти на мечі, тому й сумує, - пробурмотів Чжао Сюй. – Бо між ними відстань. 

- Ризикнути? – Лісу протягнула, ніби смакуючи ідею. – Мабуть, ти знаєшся на поезії краще, ніж я.

Вона вколола палець наконечником стріли і вивела ієрогліфи на камені. Плита повільно, з ледь чутним скреготом,  рушила з місця…