8

Вона зірвалась!.. старанно продуманий план, холодно-красивий і майже бездоганний, зовсім неочікувано пішов до печери білого лотоса.  Сяо Лісу висловилась би і міцніше, але Шан Цяодань, гадюка така, навіть лаятись їй заборонив. Сказав: «звикай до ролі дружини голови клану і теплого місця в раді». 
От тільки звикати вона не збиралась. 

Мабуть, бажання поділити шкуру невбитого звіра зіграло злий жарт. А може, вирвавшись з-під нагляду на волю, подалі від нудних книжок і уроків каліграфії, Лісу поспішила, забувши про обережність. 

Вона давно вже чула, що в лісі Вейсян колись давно закопав клад розбійник, і захистив прокляттями, хитромудрими пастками… тож золото охороняли всілякі тварюки і люті мерці. Це ж скільки здобичі! А до того ж, гроші…

А якщо нічого цінного немає, може, хоч щось для експериментів знайдеться. Залізо з темною енергією. Або хоча б уламки якоїсь зброї чи музичного інструменту… 
Чи раптом артефакт, хоч напівзгнилий, але живий…

Знайшла! Пастку. Різкий біль прострелив ногу, і світ на мить похитнувся. Лісу встигла вирватися, але не без наслідків: рана пульсувала. 
«Чудово, просто чудово!»
Ще й якась недоля принесла оте кроленя. Як невчасно, хай би йому!

- Панночка поранилась? – Чжао Сюй наблизився до неї, мабуть, почувши приглушений скрик. Його голос прозвучав так обережно і тихо, наче і тут він боявся комусь завадити. 

Лісу різко видихнула. Тепер ще й це.
Стиснула щелепи.

Як, при такому початку, виглядати в його очах неперевершеним мисливцем? Такий план собаці під хвіст.

Тут вже не до цитат з книжок.

- Пусте, - відмахнулась Лісу. 

- Дозвольте, допоможу! – Чжао Сюй запалив крихітний світлячок ци. Зовсім слабкий: певно, боявся витрачати енергію. Світло тремтіло, малюючи на траві нерівні плями.  –У мене є тканина для перев'язок і ліки.

- Дякую, - пробурмотіла Лісу, сіла на траву і криво посміхнулась: побачити, як поріддя гордовитого голови Чжао стоїть на колінах перед нею, босячкою, теж непогано. – Ти вчасно прийшов, принц Цзялян.

- Я… я всього лише син голови Чжао. Чжао Сюй.
 Він сказав це так, ніби виправляв якусь помилку. 

- Сяо Лісу, ім'я в побуті –  Цзинсюань, - Лісу старанно приховала насмішку, звичну, коли вона представлялась іменем ввічливості. «Тиха лілія»! У Шан Цяоданя своєрідне почуття гумору. Начебто, назвавши її на честь кланової квітки, дав усім зрозуміти, що вона під його захистом. Але ж… - А ваше ім'я в побуті, паничу?

- Немає. Батько нікому не дозволив дати, бо не заслуговую, - сором'язливо зізнався Чжао Сюй, і опустився на коліна, оглядаючи рану. Всю ступню обмацав, перевіряючи, чи немає перелому. Його округлі, пухкенькі долоні з короткими пальчиками були приємно м'які, ніжні на дотик, і торкався він обережно, як учень цілителя, який боїться зробити боляче. – Вам пощастило, що ви нічого собі не зламали, старі капкани можуть бути небезпечні. А ось рана невелика, проте глибока, і сильно забруднилась. Я почищу її енергією, і змащу ліками. 

- Можна й без ци обійтись. Саме заросте, - хмикнула Лісу. - Стільки клопоту через подряпину!

Який же він дивний.

Чжао Сюй зніяковів. 
- З першого погляду видно, що заклинатель з мене нікудишній? – і він зітхнув. – Нічого, цілительство мені дається краще. Колишній наш лікар мене навчав і дуже хвалив.

- А потім що?

Не те щоб Лісу це хвилювало, але слід було щось сказати… та може, щось і вивідати в розмові.

- Дядечко Лу був дуже старий, він помер кілька років тому. А новому лікареві батько заборонив мене вчити. Він вважає, що то справа не для поважного пана, копирсатися в ранах і варити настоянки від болячок.

- А як же Чучжоу Тан? – не погодилась Лісу. – Твій батько вважає себе вищим за них?

В її голосі прозвучала насмішка. Оце гонору в старого покидька!

Чжао Сюй здригнувся.
- Так де славетний рід Тан, а де я, - у нього затремтів голос. - Батько… о, ні, що це я знову. Пробачте, панночко Сяо. Вам і так боляче, а я…

- Нічого, мені вже краще. Ти так акуратно перев'язав, зовсім ніде не тисне.

Від похвали Чжао Сюй взагалі затремтів всім тілом.
- Я н-намагався.

Лісу зиркнула на нього краєм ока. Маленьке залякане кроленя.
- До речі, ти сам полюєш?

- Батько відправив з паничем Фен і його приятелями, але вони сказали, що я незграба і тільки заважаю, - зізнався він. - Я не хотів повертатися… ось і блукав на самоті, поки не побачив вас. 

Дівчина злегка нахилила голову. 
-  В мене теж полювання щось не вдалось. Немає ніякого проклятого кладу, мабуть, місцеві просто байки розповідають. Нічого цікавого. - Вона на мить замовкла, а потім додала: - Слухай, Чжао Сюй, може, хоч багаття запалимо? В мене в цянкуні є трохи картоплі, спечемо, поїмо.

- А я тістечка з османтусом приховав, - при слові «поїмо» Чжао Сюй трохи пожвавішав, ніби ця думка розігнала його невпевненість. – З радістю пригощу панночку.