4

За тиждень до початку полювання до Наюн Шан почали прибувати гості. Резиденція ожила раніше, ніж зазвичай. Ворота не встигали зачинятись.

 Заклинателі прибували заздалегідь. Повітря наповнилось голосами, дзенькотом прикрас і тихими, обережними розмовами. Найбільш шанованих і впливових гостей приймали у самій резиденції, всі ж інші винаймали житло в місті. 

Це був час домовленостей.

Час, коли між чашкою чаю і рядком вірша вирішувалися шлюби, укладалися союзи і тихо змінювались межі впливу.

А Чжоу Шенши взагалі прибув одним із перших... у палаці вже шепотілись про те, що до чиновників приходили адепти Вайцин Чжао з дорогими дарами. 
Тепер він дарує сітки, здатні втримати хоч десяток чудовиськ! 

Лісу стисла губи, згадавши… 

Коли у війну біля стін Наюну кишіли отруйні змії, голова Чжао написав, що він, звісно, занепокоєний, але нічим допомогти не зможе. І першим узявся засуджувати Шан Цяоданя, що той дозволив якійсь безрідній запрошеній учениці залити потвор отруйним дощем.
Бо бачте, рідина була змішана не по правилам і підсилена темною енергією. 

Хіба ж тоді було до правил?
Лісу беззвучно засміялась. 

Так і хотілось побитись, але бешкетувати в чайних будинках Шан Цяодань заборонив, і Лісу зривала злість інакше. 

Манекен глухо здригнувся від удару. Ще раз. І ще.

На тренувальному майданчику було майже темно. Лише кілька талісманів давали нерівне світло. Кам’яна підлога зберігала денне тепло, але повітря вже холонуло.
Пізнього вечора тут ставало тихо.

Всі родичі голови, всі учні і гості зібралися на чайній церемонії. Там зараз звучала музика, плавно лились слова, хтось декламував вірші, хтось оцінював чужі. Там усміхались, вклонялись, змагались у витонченості. І ніби поміж іншим домовлялись про поставки і шлюби. 

Лісу била ще і ще… і уявляла на місці опудал ненависного покидька Чжао Шенши. З якою радістю вона нацькувала б на нього залізних воїнів... дивилась би, як довгі гострі пазурі роздирають плоть ворога, як сильні пальці ламають кістки...

Її удар став різкішим.

Їй хотілось, щоб він лежав в пилу, брудний, закривавлений, як вона тоді... щоб його кістки хруснули так, як кістки її батька під палицями його посіпак.
Нитка закляття знов запульсувала під шкірою. Не можна.

Було останньою дурістю погодитись на цей клятий план!..
Лісу стиснула кулаки. 

Піт котився з її лоба, крапля зірвалась з підборіддя і впала на камінь. Тонка сорочка прилипла до тіла, облягаючи спину і плечі.

А ще ж не пізно передумати... трохи прискорити події.
На полюванні ж усюди чатуватимуть різноманітні звірі і злі духи. Ніхто не здивується, якщо хтось загине.
А Чжоу Шенши в списку найкращих воїнів у своєму поколінні... кхм... місці на тридцятому. Сина вважає ні на що не здатним, але й у самого - тільки гонор і золото. І вміння податками витискати зі своїх селян і майстрів останнє.

Ніхто не здивується, якщо він загине у бою з надто сильною істотою. 
Це тобі, чоловіче, не беззахисних дітей бити!

Лісу знову уявила собі жахливу смерть ворога... примружившись, вона і не помічала, що здалеку за нею пильно спостерігають.
Погляд був уважний і зовсім не випадковий.