103

Вмостившись у повозці, взялася переглядати шпальти світської хроніки.

Отже, найближчими днями заплановано чотири бали. Перший влаштовують з нагоди повернення спадкоємця престолу з тривалої подорожі країною, тільки цей нам зовсім не підходить. По-перше, там будуть надто вже високопоставлені особи, а по-друге, голова Таємної канцелярії там просто зобов’язаний бути присутнім. Другий - бал дебютанток. Фу, яка вульгарність. Бідолашних дівчат виставлять на загальний огляд, наче рибу на прилавку. Вибирай - не хочу. Яка вже тут моральність, коли юних осіб розглядають з погляду їхньої здатності добре народжувати дітей. Точнісінько як на фермі з розведення лошат кобилок вибирають. Потім ще почнуть з’ясовувати, за котру з кобилок дадуть більше приданого. А ще аристократія вважається набагато моральнішою за простолюд. Ні, сюди не підемо. Та й його сиятельство, знову ж таки, зобов’язаний там бути, адже він один із найзавидніших женихів нашого міста, та й країни, мабуть.

Третій дає граф Ірвіт Тампле, хм… знайоме ім’я. Моя інтуїція підказує, що сюди краще не йти.

І нарешті, останній - бал на честь дня народження дружини барона Харолда. Здається, це саме те, що я шукала. Захід відкритий, без запрошень. Отже, можна назватися далекою родичкою. Варто переглянути генеалогічне дерево роду Харолдів - і перетворимо нашу акторку на якусь далеку кузину по лінії прадідуся.

Підготовка до балу виявилася не такою вже складною й витратною. Хоча гроші за кабінет мені поки що не виплатили, знову виручила бабусина скриня. У ній підібрала сукні собі й Беані, а прикраси дістала зі своїх запасів.

У призначений день, за кілька годин до заходу, я вже стояла з убранням для акторки біля дверей її квартири, адресу якої вона завчасно мені дала. Сама вдягнулася у світло-сіру сукню з ніжною вишивкою, з прикрас - лише нитка перлів. Сьогодні я маю бути непомітною, бо відвела собі роль компаньйонки при знатній дамі. Волосся пофарбувала в темний колір, трохи загострила риси обличчя, очі перетворила на темно-карі. Вийшло і симпатично, і гармонійно, і водночас не надто помітно, що мені сьогодні й потрібно. Коли дівчина відчинила двері, то окинула мене здивованим поглядом.

- Ви до кого? - трохи роздратовано запитала вона.

- Беано, це я, - загадково усміхнулася у відповідь.

- Вибачте, я вас не зна… - почала вона, але я перебила її, нахабно переступивши поріг.

- Беано, ваше здивування триває надто довго.

- Це ви?! - несподівано вигукнула вона, та так голосно, що, боюся, нас почули й на першому поверсі. - Але як?

Акторка продовжувала мене розглядати, а я тим часом пройшла до кімнати й почала розкладати принесене добро.

- З вами ми зробимо те саме! - авторитетно заявила їй, на ходу дістаючи свої чарівні креми й мазі.

Усе-таки вона досить відома особа в нашому місті, навіть серед знаті, тож варто повністю змінити образ красуні. Заздалегідь попросила її принести руду перуку - навіщо, навіть не знаю, але чомусь мені хотілося, щоб сьогодні на балу дівчина була саме з таким вогняним відтінком волосся, - а сукню підібрала ніжно-зеленого кольору, який не лише відтіняв її ніжну шкіру, а й робив волосся ще яскравішим.

Коли вона вбралася в сукню, надягла перуку, а я попрацювала над її обличчям, накладаючи грим, у дзеркалі перед нами постала прекрасна німфа з блакитними очима. На довершення цю пишноту прикрасили смарагдовим гарнітуром із невеличкими діамантами.

Беана була в такому захваті, що не могла відірватися від дзеркала, довелося мало не силоміць її відтягувати, інакше ми ризикували запізнитися на бал. А в нашому випадку зайвої уваги краще не привертати.