101

Сьогодні навколо величної будівлі панували тиша й спокій, навіть перехожих майже не було, не те що ввечері вистави: шум і гамір, сміх, веселощі, хлопки та яскраві спалахи феєрверків, натовпи вбраних леді й лордів. Навіть дивно бачити цю будівлю такою самотньою.

Усередині теж було тихо й безлюдно, лише відлуння розносило звук моїх кроків по мармурових плитах.

Перетнула величезне фоє й розгублено зупинилася - де ж тут шукати акторів? Несподівано мій гострий слух уловив якийсь шум. Відчинивши найближчі двері, потрапила до глядацької зали, вочевидь, це був службовий вхід. Тієї ж миті виявила джерело звуків. І в цих джерел явно були луджені горлянки.

На сцені в оточенні колег, розмахуючи руками й посилаючи одне одному прокльони, сварилися двоє. Чоловік у вбранні воїна, вельми привабливої зовнішності, і миловида білявка в шатах стародавньої богині, у якій я відразу впізнала акторку, чия гра так вразила мене того вечора.

Але, почувши потік лайки, що вивергався з цих ніжних вуст, я засумнівалася у правильності свого вибору. З таким жаргоном лише торговок із ринку грати. Чи зможе вона перевтілитися в шляхетну леді? Оглянула інших акторок, які стояли трохи осторонь і з цікавістю спостерігали за тим, що відбувалося. Навіть судячи з їхнього вигляду, альтернативи в мене, на жаль, не було. Тим часом дійові особи перейшли до батальної сцени. Не обмежившись словесним двобоєм, дуелянти заходилися жбурляти одне в одного все, що траплялося під руку. Коли під руками нічого не залишилося, кинулися врукопашну. Та бійка тривала недовго, їх за лічені секунди розтягли в різні боки, і якось швидко всі розійшлися. Мене, що стояла в затінку партеру, ніхто не помітив. Так, творчі люди такі емоційні!

Залишившись на самоті, згадала, що я сюди у справі прийшла.

Знадобилося ще трохи часу, щоб розшукати гримерку, як виявилося, театральної прими. Постукала й, не дочекавшись відповіді, недовго думаючи, відчинила двері. Зайшовши до невеликого приміщення, здивовано зупинилася. Кімната, здавалося, була схожа на свою яскраву й емоційну господиню - довкола валялися речі, увесь вільний простір був заставлений квітами, на столику рядочком стояли баночки з гримом і перуки. На одну з них я звернула особливу увагу: перука була яскраво-руда, з мідним полиском, волосся укладене у високу зачіску, а пасма додатково прикрашені вкрапленнями штучного каміння. «Це саме те, що потрібно», - зраділа я й почала шукати поглядом господиню. У центрі цього гармидеру сиділа розпатлана після бійки акторка й несамовито змивала грим.

- Що вам потрібно? - сердито запитала красуня, побачивши мене у віддзеркаленні дзеркала.

Мене таким тоном не проймеш, я вже навіть перед герцогом не ніяковію, ну, хіба що зовсім трішечки.

- Я, певною мірою, ваша шанувальниця… - почала здалеку, намагаючись додати голосу якомога більше захоплених ноток.

- Так?! - дівчина відразу пожвавішала. - Ну, проходьте, чого ж ви стали.

- Дякую, - ввічливо схилила голову й поважно пройшла всередину, усім своїм виглядом демонструючи шляхетне походження й гарні манери, на таких осіб треба одразу справляти належне враження.

Зручно вмостившись у запропонованому мені кріслі, я продовжила:

- Я була зачарована вашою грою минулої суботи, - навмисно зробила паузу, спостерігаючи за її реакцією.

Дрібка лестощів ніколи не завадить, а мені дуже потрібна її прихильність. Хоча чому, власне, лестощів? Вона ж мені справді сподобалася.

- О! Ви такі великодушні! - промовила вона таким світським тоном, що я уважніше до неї придивилася.

«Здається, дівчина не така проста! Вона все схоплює на льоту».

Усміхнувшись їй своєю найдобродушнішою усмішкою, продовжила:

- Ви дуже талановиті! Ваша гра настільки щира, що мимоволі переймаєшся співчуттям до ваших героїнь, співпереживаєш їм.

Вона на знак подяки схилила голову.