95

- Дітоньки, та що ви нам зробите? - нахабно заявив один із них, оговтавшись, і знову рушив на ватажка безпритульних. Другий пішов за ним.

На обличчі Шкета розпливлася така зловісна усмішка, що я зрозуміла - зараз станеться щось грандіозне.

Хлопчисько перевів погляд на мене.

- Лягай! - гукнув він, і я, ніби все життя чекала саме цього сигналу, припала до самої землі.

І тут почалося щось неймовірне. Зчинився гуркіт, наче водночас вистрілили кілька гармат. У стіну, біля якої я напівлежала, полетіли десятки каменів: одні, вдаряючись, відскакували, інші розсипалися дрібною крихтою й сипалися на мене. Довелося заплющити очі й прикрити голову руками.

Крізь шум кам’яного граду долинали крики й лайка двох злодіїв. Їхні волання поступово віддалялися, разом із кам’яним «дощем». Коли навколо запанувала відносна тиша, я обережно розплющила очі, щоб побачити фінальну сцену битви, що тут розігралася.

Мої кривдники щодуху тікали під сміх і улюлюкання дітвори, а їм у спини безперервним потоком летів град каміння. Безперервність цієї кам’яної атаки забезпечували старші хлопці, які жбурляли камені, а малеча підносила їм «снаряди». Коли бандити зникли з очей, безпритульні так само тихо й поважно, як і з’явилися, один по одному розчинилися у просторі.

Коли ми зі Шкетом залишилися вдвох, він зліз із даху й підійшов до мене. Я сиділа біля стіни просто на землі, всіяній кам’яними уламками, і дивилася на нього з неприхованим захватом. У горлі застряг клубок, очі вкотре наповнилися слізьми, а всередині все вирувало від почуттів і емоцій. «Який же він!»

- Злякалася? - він подав мені руку й допоміг підвестися.

- Так, - ледь чутно видихнула я, тремтячи всім тілом від пережитого.

Хлопчисько підняв мій кошик із продуктами, що дивом уціліли. Я простягнула до нього руку, але він відвів її й сердито глянув, мовляв, не жіноча це справа - тягати такі тягарі.

«Чоловік!»

Такий іще маленький, а вже справжній чоловік. Мій справжній друг! Вірний, добрий, сміливий, благородний.

І раптом так гірко стало на душі: колись же мій рідний безпритульник дістанеться комусь… Але кому? Я впіймала себе на смішній думці, що нізащо не віддам його будь-кому, першій-ліпшій. Спершу гарненько придивлюся до всіх можливих кандидаток і виберу для нього найгіднішу.

І знову серце стиснулося від болю. Навряд чи він виросте високим і широкоплечим. Зараз йому десь чотирнадцять, а він і досі з мене зростом. А дівчата люблять красенів, і не багато хто здатен розгледіти за непоказною зовнішністю внутрішню красу.

- Ти на мене дивишся, ніби я подарунок на день народження, - хихикнув він, вирвавши мене з роздумів.

Ми потихеньку віддалялися від місця битви. Шкет тягнув кошик, і хоч йому, мабуть, було важко, та він навіть виду не подавав.

Я знову замислилася. У мене ніяк не виходило з голови те грандіозне дійство, що розгорнулося переді мною заради мого порятунку. Видовище було приголомшливе! Я й уявити не могла всього розмаху агентури мого друга - ватажка босоногої братії. Якщо вже зараз у нього така команда, то що буде, коли вони виростуть? Так, герцогу доведеться несолодко…

Проходячи тим провулком, куди зникли головорізи, я мимоволі сповільнила крок і почала озиратися довкола.

- Не бійся, вони не повернуться, - поспішив заспокоїти мене хлопчисько.

- Чому ти так упевнений? - запитала я, продовжуючи нервово озиратися. «Так, здається, тепер я вже не зможу, як раніше, блукати нічними вулицями сама».

- У них, схоже, були інші цілі, - відповів він, уважно мене розглядаючи. - Та ти вся тремтиш!

- Це нервове, - відмахнулася я, а в самої вже зуб на зуб не потрапляв.

Та цікавість і бажання розібратися в тому, що сталося, взяли гору, і я, намагаючись не цокотіти голосно зубами, поцікавилася:

- А які, на твою думку, у них були цілі?

- Не знаю. Але логічніше було б, прикрившись тобою, піти всім разом.

- Мабуть… - задумливо промовила я й поділилася з другом своїми страхами. - Не знаю, чого вони насправді хотіли, але тепер я боятимуся ходити вулицями. Віднині мої нічні прогулянки на самоті скінчилися.

- Чому це? - здивувався Шкет і навіть зупинився, чекаючи відповіді.

- Раніше в мене був захист Принца… - сумно промовила я, ледь переставляючи ноги від раптової втоми й трохи відстаючи від хлопчиська.