91

А ось і його світлість власною персоною легко зіскочив на землю. Услід за ним із екіпажа, граційно спираючись на галантно підставлену руку, вислизнула прекрасна незнайомка неземної краси, вся в ніжно-жовтому мереживі, немов перша весняна квітка.

Навіть замилувалася нею: до чого ж гарна!

Тим часом красуня власницьким жестом узяла герцога під руку, і вони попрямували в мій бік, точніше, у бік кондитерської, де я в цей момент, роззявивши рота, за ними спостерігала. Мені страшенно захотілося цієї ж миті забитися під табурет, на якому я щойно сиділа. Його світлість ніжно підтримував дівчину за талію і щось говорив їй на вушко, від чого вона вся світилася й гордо позирала на оточення.

Стало так неприємно й боляче, що я поспішно відвернулася до прилавка. «Оце ж зміюка! На балу фліртував з екзотичним метеликом, у театрі обіймався з чарівною принцесою, тепер воркує з жовтенькою квіточкою. Ууууу, дамський угодник!»

«Ну де ж моє замовлення? - нервово барабанила пальцями по стільниці, подумки благаючи кондитера: - Швидше! Швидше!»

Але мої благання не були почуті. На вході дзенькнув дзвіночок, сповіщаючи господаря про нових відвідувачів. Я навіть не обернулася, знаючи, хто зайшов.

- Запевняю тебе, тут готують найкращі солодощі, - почула уривок розмови, продовжуючи сидіти спиною до тих, хто увійшов.

- Давею, ти любиш солодке? - протягнула леді, і вимовлено це було таким томним голосочком, що навіть мені стало зрозуміло: йдеться зовсім не про тістечка.

- Обожнюю! - відповів герцог, і мені страшенно захотілося порушити їхню ідилію, бажано ударом в око цьому ласунові.

Мої войовничі думки перервав господар крамниці, який з'явився наче нізвідки й кинувся щодуху обслуговувати нових клієнтів. Про моє замовлення, здається, він геть забув. Куди йому пам'ятати, коли завітали такі важливі гості. Прийнявши замовлення, він пройшов повз, удаючи, що мене не існує.

Моє терпіння на цьому скінчилося. Підхопивши кошик із продуктами, я рушила до виходу, зіщулившись і низько схиливши голову, сподіваючись, що його світлість, захоплений іграми з леді в жовтому, мене не помітить. Та де там. Яке ж уселенське невезіння - саме тієї миті, коли я вже непомітно прослизнула повз столик, за який вони сіли, і простягнула руку до дверної ручки, герцог обернувся.

Побачивши мене, він жваво схопився, перегородивши шлях до відступу.

- Леді Маріон? - здивування в його голосі було явно награним, мабуть, упізнав мене відразу.

- Ваша світлосте, - процідила я крізь зуби й чемно присіла в реверансі, не підводячи очей.

- Ви йдете, не забравши замовлення?

«От же ж який проникливий!»

- Мені час, - не стала вдаватися в подробиці й спробувала обійти герцога.

Однак він зробив крок, не дозволяючи мені безперешкодно дістатися виходу.

Довелося підвести голову й подивитися йому в очі.

- Дозвольте мені пройти, - видушила я сердито.

- Не можу, - відповів він із усмішкою й почав уважно мене розглядати, причому абсолютно відкрито, явно розважаючись тим, що відбувається.

Збита з пантелику його нахабством, я завмерла на місці. Вивести мене зі стану заціпеніння негайно допомогла реакція супутниці нахаби.

- Давею, що сталося? - запитала вона роздратовано, з неприязню поглядаючи на мене.

- Невелике непорозуміння, люба, - буденним тоном відповів герцог своїй супутниці, як і раніше не зводячи з мене насмішкуватого погляду.

«Люба» - я мало не заскреготіла зубами від люті.

- Дайте мені пройти, - прошипіла я загрозливо, даючи зрозуміти, що якщо він не відійде, то я стукну його кошиком.

- Ніяк не можу, мила леді. Боюся, що через нас ви так поспішно йдете й позбавляєте себе солодощів, а я аж ніяк не можу цього допустити.

- Дякую за турботу, але я якось… - та договорити мені не дали.

- Давею, про що ти взагалі можеш розмовляти з цією жебрачкою? - обурилася дама в жовтому, чим привела мене в стан крайнього гніву.

«Що?» - вигукнула я, щоправда, лише подумки, а на ділі намагаючись спопелити її лютим поглядом.

І тут мої очі вихопили розкішне кольє на її шиї...