90

- Ні! - різко підводжуся з місця. - Я все вирішила, і шляху назад немає. Не вийду за тебе заміж. І взагалі я вирішила, що заміжжя не для мене!

Останні слова вимовила з пафосом, спостерігаючи за реакцією чоловіка. Побачивши його розгубленість, чортеня всередині мене раптом вирішило розважитися, щоб добити мого колишнього нареченого остаточно:

- Я збираюся піти до монастиря! Святі діви давно мене кличуть. Не можу більше жити в гріху, - пискнула з показним каяттям і закотила очі догори.

Принц повільно підвівся з дивана, з досадою зміряв мене з ніг до голови злим поглядом.

- Ти ще пошкодуєш про це, Маріон, - процідив крізь зуби, різко розвернувся й попрямував до виходу.

«Ой, здається, я теж свою роль провалила - бач, як незадоволений глядач тікає. Видно, черниця - все-таки не моя роль, або погано відрепетирувала…»

- І букет забери! - кинула йому навздогін, остаточно вийшовши з образу - втомилася я сьогодні від ігор.

Яке ж було моє здивування, коли цей бовдур розвернувся і схопив букет, а потім, наче шалений вихор, помчав до виходу.

Взагалі-то, це була не пропозиція, а перевірка на порядність і вихованість, і Принц її не пройшов. Ні, ну треба ж, квіти йому виявилися дорожчими за мене, а ще кілька хвилин тому клявся у вічному коханні. Ось уся ціна його красивих слів. «Вчися, Марі, - звернулася сама до себе, дивлячись йому вслід. - Ніколи не цінуй слова, цінні лише вчинки».

Майже три тижні минуло відтоді, як я ледь не потрапила в пастку, розставлену герцогом, і кілька днів після театралізованої вистави Принца в моєму домі. Усе нормалізувалося, я більше не ризикувала, не приміряла на себе жодних образів, не шукала пригод, а просто раділа життю та маленькій Соули. Вона виявилася напрочуд пустотливою дитиною. Зовсім недавно почала активно повзати, і ми з Кет розстелили великий килим у вітальні для її мандрівок. Усе начебто добре, але всередині щось постійно не давало спокою. Маленький черв'ячок невдоволення гриз і кликав до нових подвигів.

Одного з по-весняному теплих і сонячних днів я, як завжди, вибралася за продуктами. Мружачись від яскравого сонечка й муркочучи собі під ніс нехитрий веселенький мотивчик, зробила всі потрібні покупки, а на зворотному шляху забрела до кондитерської крамниці. Вирішила трохи себе побалувати. Тим більше що тістечка тут готували чудові, а які смачні зацукровані вишні - словами не описати. Саме за ними я сюди частенько й заходила.

Кондитер радісно зустрів мене біля входу, прийняв замовлення й вирушив його виконувати. В очікуванні ласощів я всілася на великому табуреті біля прилавка і, смакуючи охолоджену лимонну воду, розглядала перехожих крізь скляну вітрину.

Мені страшенно подобалося вигадувати історії про людей, які проходили повз. Ось розмірено прогулюється літня пара, обоє вже сиві, але тримаються за руки, наче юні закохані. Хоч це мене й трохи здивувало, та на душі розлилися тепло й ніжність. А ось дівчина в красивому білому чепчику служниці поспішає за покупками. Напевно, господиня послала її з купою доручень, але вона усміхається перехожим, радіючи нехай і невеликій, нетривалій, зате свободі. А ось під'їхала красива карета, з таким знайомим гербом на дверцятах. Де ж я його бачила?

«Ой! - навіть схопилася з табурета, ледь не перекинувши на себе лимонад. - Та це ж карета герцога! Принесла його нелегка… Ну нікуди від цього змія не сховаєшся!»