89

- Я поводився жахливо нерозумно, ти не повіриш, - тим часом проникливо віщав мій колишній наречений. - Але я злякався, насправді злякався. Одруження - це такий відповідальний крок. Ти розумієш, ми, чоловіки, ставимося до цього трохи інакше, ніж ви, жінки.

«Ну, ще б пак! Я-то збиралася заміж за коханого чоловіка, а тобі потрібна була сходинка до трону», - уїдливо подумала, але зовні залишалася такою ж холодною й непохитною. Нехай тепер понервує, дивлячись на моє байдуже обличчя, та грає добре, старається, інакше єдиний глядач, в моїй особі, освистає його погану гру.

- Я боявся втратити свободу, - тим часом продовжував Гріг. - Боявся, що потраплю в пастку шлюбу…

«Так, любий, актор із тебе ніякий, і текст заїжджений, а я розраховувала хоча б на оригінальність, але тут нічого нового. Ну що ж, доведеться взяти участь…»

- Але це, звісно ж, не так, - тут же поспішив виправитися, побачивши мою здивовано підняту брову. - Пробач мені! Я був неправий!

«Ось зараз було непогано, тільки розкаяння все одно не вийшло зіграти щиро, - кисло подумала я. - Для ефектності й драматичності моменту треба було на коліна впасти, сльозу пустити, таку скупу, чоловічу. Здається, в мені талант постановника пропадає… Може, ще не пізно змінити професію?»

- Я тільки коли втратив тебе, зрозумів, наскільки ти мені дорога! Я не можу без тебе ні спати, ні їсти.

«І знову не вірю - ні кіл під очима, ні худорлявості, навіть, здається, трохи погладшав».

- Я кохаю тебе! Я безтямно тебе кохаю! Ти для мене світло у віконці…

«Опа! Оце номер! Майже вийшло, майже щиро».

Раніше я, мабуть, розтанула б і повірила в усю цю маячню. Як же легко він кидається словами, тими словами, які я ніколи не могла вимовити через клубок у горлі, тими словами, які тільки серце може промовити…

Щось зі мною сталося - я більше йому не вірю. Очі абсолютно холодні й порожні, а раніше здавалися такими рідними й закоханими. Голос, що змушував тремтіти моє серденько, насправді огидно солодкавий і брехливий. Я сама вигадала собі шляхетного принца і покохала його, а цей пихатий індик, що сидить поруч, наскрізь фальшивий, не має жодного стосунку до того образу, який я вигадала.

Несподівано перед очима постав образ іншого чоловіка і його поцілунки в темряві крихітної ніші, здивування в голосі, збите дихання… І його руки, що стискали мене так, ніби боялися втратити…

Мене кинуло в жар від спогадів, що нахлинули, і цей різкий перехід повернув до дійсності.

Спробувала зосередитися на промові колишнього, викидаючи з голови того, іншого.

- Ми будемо з тобою щасливі, повір мені! - палко шепотів Гріг, ніжно погладжуючи мої долоні. - Це була випадковість, я захопився, забувся. Ти не можеш серйозно сприймати якийсь швидкоплинний зв’язок. Та й було це всього один раз.

«Ну ось, так нерозумно проколовся. Я сама лише двічі спіймала його на гарячому. Ех… І тут суцільна брехня», - сумно подумала про себе, а вголос невинно уточнила, кліпаючи оченятами:

- І, значить, Лізетту проженеш?

Він теж кліпнув, мабуть, не одразу зміг усвідомити почуте.

- Навіщо? - здивовано запитав.

«Чого ж ти так погано роль підготував, не відрепетирував, не продумав? Треба на все погоджуватися, любий, а то, дивись, наречена вередувати почне і не прийме твоїх вибачень», - іронічно хмикнула, але знову лише подумки.

- Як навіщо? Не хочу її бачити, хіба ти не розумієш?

- Звісно, розумію, - схаменувшись, погодився Гріг, але тут же знову все зіпсував: - Але ти повинна й мене зрозуміти: вона - давня подруга, і я не можу просто так її вигнати. Не звертай на неї уваги, з нею давно все скінчено.

Говорить і в очі мені заглядає, і погляд такий чесний-пречесний.

«Ох, друже любий, я вже більше не вірю солодким промовам, закоханим поглядам і томним зітханням, а лише вчинкам. Твоє вперте небажання позбутися коханки дуже промовисте. Щось мені набрид цей фарс. Пора з ним закінчувати! Дограєш свою п’єсу для блондинки, може, вона оцінить її по як належить».