88

Вмиватися ми пішли разом. Спочатку вмилася сама, потім умила Соулі. Їй так сподобалося плескати долонькою по воді, що це переросло в надзвичайно цікаву гру, в результаті якої ми обидві залишилися мокрими з голови до ніг. Ми так захопилися цим процесом, що Кетті довелося піднятися до нас, щоб покликати на сніданок.

Соулі знову плювалася кашею, а я знову реготала, намагаючись її нагодувати. Тепер ми обидві були перемазані липкою сумішшю, і знову треба було купатися. Думаю, моїй дівчинці сподобався цей процес, недарма ж вона з такою наполегливістю вимазується.

- Може, вона німа? - жалісливо дивлячись на малечу, запитала Кет, щойно ми закінчили нашу церемонію розкидання їжі.

- Чому? - здивовано поглянула на економку.

- Вона ще жодного звуку не промовила, - пояснила та свої висновки й спробувала витерти дівчинці личко.

- Якби мене в такому віці покинули на вулиці, я б теж заніміла, - обурено заперечила я.

Наступні дні ми з Кет займалися тільки нашою дівчинкою. Пошили їй сукенки, перешивши мої, знайшли на горищі мої іграшки. Вбирали її й балували. Вона все ще відмовлялася їсти нормальну їжу, але ми були наполегливими й потроху привчали її до молока та кашок. Дитячому організму потрібні були вітаміни, і я почала частіше бігати на ринок.

Роджер змайстрував для неї ліжечко-колиску. Вона вийшла простою, сільською, але що чудово - в ній можна було заколисувати мою дівчинку. Хоча сама Соулі чомусь сприйняла це як гру і щойно я починала її гойдати в ліжечку, сон наче рукою знімало. Малеча із задоволенням розглядала навколишні предмети або зосереджувала погляд на мені й зовсім не збиралася засинати. Але щойно я вкладала її поруч із собою, дівчинка миттю засинала, вхопивши кулачком пасмо мого волосся або тканину нічної сорочки. І так двічі на день - вдень і ввечері - повторювалася одна й та сама процедура. Коли вона засинала, я перекладала її в ліжечко, а вранці прокидалася, відчуваючи на собі її пильний погляд. Щодня заставала її в одному й тому самому положенні - сидячи в ліжечку, звісивши ніжки й визираючи з-за прутів колиски. Своєю незмінною позою вона наче просила: «Випустіть мене звідси».

- Ти теж не любиш ґрат?! - запитувала я, щоранку цілуючи її. - Уся в мене!

Малеча принесла радість і гармонію в наш дім. І тільки-но я вирішила, що все позаду, що всі тривоги та біди залишилися в минулому, як пролунав стукіт у двері. Втім, усе по порядку.

Погода останніми днями тішила теплом, і ми вечеряли при відчинених вікнах, із саду легкий вітерець доносив божевільні аромати квітучої черемхи та бузку. Соулі із задоволенням доїла свою кашку і, поки я вечеряла, заснула в мене на руках. Кет викликалася віднести її нагору, Роджер подався до себе, а я потихеньку прибирала зі столу посуд. На душі було легко й спокійно, і коли несподівано постукали у двері, безтурботно пішла відчиняти з радісною усмішкою на обличчі, навіть не звернувши уваги на те, що час для візитів був зовсім непридатний.

Відчинивши вхідні двері, ахнула. Відвідувача не було видно, а весь огляд мені закривав величезний букет червоних троянд. Я навіть трохи розгубилася, дивлячись на таку красу. Але коли з-за букета показалася фізіономія господаря цього розкішного дарунка, моє гарне самопочуття як вітром здуло.

На порозі з найпихатішим і самовдоволеним виглядом стояв Гріг і простягав мені букет. Від несподіванки я прийняла дарунок.

- Дозволиш увійти? - запитав він, як мені здалося, з деякою зверхністю.

Я відступила вбік, пропускаючи гостя, і, намагаючись не поранитися, переклала букет з однієї руки в іншу, щоб не вколоти долоні гострими шипами. Троянди дуже гарні, але я волію милуватися ними здалеку. Для моїх чутливих пальчиків це занадто велике випробування. Якомога швидше позбулася букета, поклавши його на стіл.

- У тебе були гості? - Гріг оглянув обстановку й звернув увагу на накритий стіл на трьох.

- Ні, - почала трохи дратуватися, дивлячись, як він поводиться тут по-свійськи. - Ми вечеряли сім’єю.

Уважно простежила за його реакцією. Треба ж, зберіг обличчя, не скривився презирливо, як бувало раніше. Росте над собою. Але йому це навряд чи допоможе.

- Марі, - з місця в кар’єр рвонув Гріг, схопивши мої руки й опустившись на диван, водночас майже силоміць усадивши мене поруч. - Я дуже винен перед тобою.

Нічого не відповіла, очікуючи подальшого розвитку першого акту вистави Принца. Сподіваюся, другий він дограватиме вже не для мене і без мене, адже це точно не моя п’єса.