86

- Хто це? - показала Шкету рукою на маленьку, брудну й обірвану дитину, що сиділа біля стіни на старих ганчірках, голос мій тремтів від хвилювання, що раптом охопило мене.

- Дитина, - знизав плечима хлопчина.

- Звідки вона тут? - мені чомусь стало важко дихати.

- Вона, - виправляє мене хлопчина. - Як і всі ми тут - хтось підкинув.

Цих слів було достатньо, щоб якась невідома сила потягнула мене в напрямку дитини.

Підійшла, взяла малечу на руки. Вона й далі незворушно смоктала брудний сухарик, нерозуміюче поглядаючи на мене.

Серце стиснулося від болю. Несподівано для себе притиснула її до грудей, тепло маленького тільця все в мені перевернуло, і з очей самі собою покотилися сльози.

- Лиско, ти чого? - Шкет стояв поруч і здивовано витріщався на мене.

- Не знаю, - відповіла йому й швидко подалася додому, ще міцніше притискаючи до себе дівчинку.

- Лиско, ти збожеволіла! - наздогнав мене хлопчина.

Правильно зрозумівши мої наміри, спробував мене зупинити, але я була налаштована рішуче.

- Поверни її назад! Ти не можеш урятувати всіх! - розпачливо закричав він.

- Я й не збираюся всіх, - цілком серйозно відповіла я. - Ти тільки поглянь, яка вона маленька, їй, мабуть, і року немає. Вона ж загине на вулиці!

- Може, й загине, а може, й виживе, - зло заявив Шкет. - Але це не твоя турбота, ми її підгодовуємо.

- Чим? - я обернулася й обурено поглянула на нього. - Сухарями?! Це не їжа для такої малої. А до того ж ви й самі недоїдаєте.

- Маріон! Ти сама ще дитина, - несподівано тепло додав хлопчина.

- Ну, це спірне питання, - нарешті зупинилася я й поставила запитання, яке мене непокоїло:

- Скільки вона вже на площі?

- Пару тижнів, може, більше.

- І весь цей час сидить на холодній землі? - мої очі стали величезними від страху.

- Ні, ми соломи натягали, ковдрою на ніч накриваємо.

Він ще хотів щось додати, але я вже не слухала. Ледь не бігла додому, підганяєма тривогою за здоров’я малечі.

- Гаразд, потім поговоримо, - відстав від мене Шкет, кинувши навздогін: - Будь обережна!

Вдома мене зустріла Кетті й, побачивши мою ношу, у відчаї сплеснула руками.

- Та що ж це ви, леді?! - не знайшла, що сказати.

- Кет, нагрій води й сходи до молочниці, нам знадобиться молоко, - віддала я розпорядження, не дивлячись на неї й не випускаючи дитину з рук.

- Та що ж це робиться? - економка не зрушила з місця. - У дитинстві бездомних кошенят і цуценят додому приносили, а тепер ось…

Вона прикрила рот долонькою, не договоривши.

- Кетті, - грізно прикрикнула я. - Я тобі що веліла зробити?!

Економка з осудом сумно похитала головою, але таки вирушила на кухню.

Удвох із Кет ми викупали дівчинку. Вона анітрохи не опиралася, хоча на її стегнах я виявила виразки та попрілості. І не дивно, адже вона цілими днями сиділа на холоді та вогкості. Від дотику води їй, мабуть, було дуже боляче, але малеча навіть не заплакала, а так і продовжувала гризти сухарик, не звертаючи уваги на те, що з нею відбувається. Бідолашна звикла до болю.

Я додала у воду спеціальні цілющі трави, щоб ранки загоювалися, а після купання змастила їх цілющою маззю. Сухарик відібрати нам так само не вдалося, тож купали разом із ним. Він розмок у воді, і, поки вона не почала плакати, я швидко замінила обридлий сухар на шматочок хліба.