84

***

Я бігла щодуху, петляла провулками, пірнала в темні підворіття й проломи в парканах. Відірватися від переслідування вдалося лише в бідній частині міста, де нагромадження маленьких будиночків утворювали суцільний заплутаний лабіринт. Як мені вдалося сховатися, сама не зрозуміла. Гналися за мною довго й наполегливо, і якби не тренування Шкета, полювання на мене давно завершилося б моєю цілковитою поразкою та арештом.

Отямилася в якомусь сараї, мало не в обіймах білої кози, яка невдоволено косилася на мене.

- Не бійся, я трохи посиджу й піду, - навіщось заговорила до рогатої.

Вона мені не відповіла, і далі пильно свердлила поглядом - схоже, ця тваринка зовсім не вирізнялася гостинною вдачею.

- Усе, усе, йду, - пообіцяла неговіркій козі, трохи відсапавшись, і поволі попленталася до виходу.

Діставшись додому, без сил упала на канапу в передпокої, але розслабитися ніяк не могла - рій думок не давав спокою. Адже було в мене лихе передчуття, але я вирішила довіритися Шкетові, бо він ще жодного разу мене не підводив. Хлопчина завжди ретельно перевіряв інформацію. Думку про зраду друга я відкинула, навіть не замислюючись. Тоді що? Невже герцог так добре мене вивчив, що зміг передбачити мою поведінку?

Щойно переступила поріг музею, одразу якимось сьомим чуттям відчула пастку, тож про жодну крадіжку не могло бути й мови. Та й сама реліквія не справила на мене жодного враження: тьмяне золото й кілька невеликих камінців не найкращої якості, тільки й того, що величезна цяцька. Ні, ця прикраса не варта уваги Лисички. Я ж панночка з витонченим смаком.

Трохи поблукавши залами, неквапом вийшла надвір. Але ж Змій (а в тому, що це його рук справа, сумнівів не було) не може знати, що я нічого не взяла, отже, чекає мене з «подаруночком». Я трохи постояла на ґанку, очікуючи його першого ходу, але нічого не відбувалося. Повільною прогулянковою ходою рушила вздовж вулиці, і саме тоді помітила канцелярських шпиків. Хоч як вони намагалися себе не виказати, але мене не проведеш. «Ну що, хлопчики, знову пограємося в квача?» Та тільки тут було не найкраще місце для такої гри, тому й довелося зображати безтурботну дівчину на прогулянці - йшла повільно, зупинялася біля яток і крамниць, із захопленням розглядала вітрини й навіть веселу пісеньку наспівувала собі під ніс. Приспавши пильність своїх «супровідників» і діставшись району, який знала як свої п'ять пальців, я зробила свій хід конем...

Згадуючи тепер події сьогоднішнього дня, я сердито вдарила кулаком по спинці канапи через власну безпечність. Укотре подумки прокручуючи ситуацію, розуміла, що в усьому винна сама. Треба було ретельніше все перевірити й не поспішати, але бажання вкотре втерти носа великому й могутньому герцогу погнало мене вперед. От до чого доводить надмірне марнославство - уявила себе невловимою!

Несподівано я підскочила від думки, що осяяла мене: «Підставили не Шкета, підставили його, а це означає, що зараз він у ще більшій небезпеці!»

Я зірвалася з канапи й стрімголов кинулася надвір, навіть не подумавши про свій зовнішній вигляд. Якби мене зараз бодай випадково побачив герцог...

Та я мчала, маючи лише одну думку: «Встигнути й попередити!»

Оббігавши за лічені хвилини всі місця, де зазвичай крутився мій хлопчина, і не знайшовши його, я почала впадати у відчай. У голові одна за одною виникали картини, страшніші одна від одної: шибеника схопили люди герцога й уже тягнуть до темної камери, а потім ще гірше - там його б'ють і катують. Паніка поволі заповнювала свідомість, я металася вулицями, не знаючи, що робити. Напевно, того разу провидіння було на моєму боці, бо за весь цей час мені не трапилися на шляху не те що люди герцога, а навіть звичайна варта. Коли я вже зовсім вибилася з сил і збиралася бігти до будівлі Таємної канцелярії рятувати Шкета, з-за рогу визирнув малюк років семи й поманив мене пальцем. Нічого не тямлячи, я машинально пішла за ним.

Щойно ми звернули в темний провулок, він штовхнув мене в двері, що зненацька відчинилися. Опинившись у суцільній темряві, я спробувала щось роздивитися, але мене відразу схопили й затиснули рота долонею. Я вже була ладна відбиватися (так просто я їм не дамся, хоч би хто це був!), аж тут біля самого вуха пролунав шиплячий шепіт:

- Ти що, зовсім з глузду з'їхала? У такому вигляді містом швендяти?