83

***

Він усе прорахував, усе передбачив і грамотно розставив пастки. І ось сьогодні приманка спрацювала, і хитра руда пройдисвітка вийшла на полювання. Давей відчував це, нетерпляче поглядаючи в морську підзорну трубу, що дісталася йому від попередника. І внутрішнє чуття його не підвело - за якийсь час він помітив свою здобич. Щоправда, зміг розгледіти лише жіночий силует і вогняно-руде волосся, але цього було достатньо. Щойно дівчина з потрібними прикметами піднялася на ґанок музею й зникла за дверима, він подав сигнал, і його люди оточили будівлю з усіх боків. Тепер найголовніше - не випустити пройдисвітку. Пам'ятаючи про її неймовірну спритність, напередодні він провів із підлеглими інструктаж і наказав затримати її одразу ж, щойно вона вийде. Як же шкода, що не може особисто схопити Лису за руку під час спроби крадіжки, так би мовити, впіймати на гарячому. А як хочеться... Та не можна навіть з'являтися поблизу музею, адже її інформатори, ці маленькі обірванці, постійно крутяться неподалік, і якщо вони помітять голову Таємної канцелярії, усій операції настане кінець. Довелося навіть пустити чутку про свій від'їзд із міста. Лисичка, і це він був змушений визнати, має гострий розум і неймовірну проникливість.

Та чомусь усе пішло не так, не за планом. На його величезний подив, Лиса неквапливо блукала залами музею й ні до чого не торкалася. Вартовий, який доповів про обстановку, лише здивовано знизав плечима.

Можна було б припустити, що ця дівчина й справді лише допитлива відвідувачка музею, але Давей не вірив у такі збіги. Тоді чому вона не діє? Час минав, а нічого не відбувалося. Невже вона відчула пастку?

Нарешті Лиса попрямувала до виходу, і не залишилося нічого іншого, як просто стежити за пройдисвіткою.

Він бачив, як його хлопці обережно йшли за нею, не виказуючи своєї присутності, усе ж вони були професіоналами. У душі герцога спалахнула гордість за свою команду. Якийсь час і дівчина, і ті, хто стежив за нею, рухалися в одному ритмі. Лиса була спокійною, неквапливо крокувала, ніби прогулювалася, Давей готовий був заприсягтися, що вона навіть щось тихенько наспівувала собі під ніс. Але лише за одну мить усе змінилося - вона раптом завмерла й, не озираючись, повела плечима, ніби позбуваючись неприємної чужої уваги. Герцог напружився. «Невже відчула стеження? Не може бути?!»

Мить - він лише встиг кліпнути, а дівчина вже щодуху кинулася навтьоки. Стеження, більше не криючись, помчало за нею. «Усе-таки це була вона!» - Саблер навіть полегшено зітхнув. Ще хвилину тому йому здавалося, що він помилився і вони зараз стежать за звичайною дівчиною, а не за хитрою злодійкою, але щойно вона кинулася тікати, усе стало на свої місця. Герцог, склавши підзорну трубу, поспішно залишив свій спостережний пункт і долучився до переслідування. Та все виявилося марним. Недарма її прозвали Лисою - дівчина так спритно петляла провулками, підворіттями й закутками, мов справжня руда хижачка, що тікає від мисливців. Вони вже двічі втрачали її з поля зору, а зрештою втратили остаточно. Герцог наздогнав своїх «професіоналів», коли від хитрої бестії вже й слід прохолов. Його молодці, зігнувшись удвоє, намагалися віддихатися й винувато позирали на начальство.

- Ну що, загінники, втекла від вас лисичка? - єхидно запитав голова Таємної канцелярії, і сам ледве переводячи подих.

- Так, вона вертка, як... - почав один.

- Як лисиця, - закінчив за нього герцог.

- Гірше - як вуж, - додав другий. - Ви б бачили, ця руда зараза задерла спідниці та як дремене! Я такої прудкості від неї не чекав.

- Вона спідниці задерла, а ви на ніжки задивилися, - виніс вердикт шеф.

Ті винувато перезирнулися, тим самим підтверджуючи припущення герцога. Саблер якийсь час похмуро дивився на них, а тоді раптом заразливо розсміявся.

- Гарно ж вона вас обвела круг пальця! - промовив із неприхованим захватом.

Хлопці теж усміхнулися, визнаючи поразку.

- Добра дівчина, - продовжив герцог і, вже відходячи, додав: - Вона молодець, але й ми не ликом шиті. Ми її впіймаємо.

- Вона була не сама, їй допомагали, - несподівано вже навздогін начальникові зізнався один із переслідувачів, переглянувшись із товаришем.

Було видно, що вартові зовсім не палали бажанням доповідати ще й про цей свій промах.

Голова Таємної канцелярії обернувся, його погляд із веселого став грізним, і він буквально свердлив ним підлеглих, чекаючи продовження.

- Хлопчаки, обірванці. Вони весь час виникали нізвідки й не давали до неї наблизитися, плутаючись у нас під ногами, - продовжив служака, опустивши очі.

- Отже, і ці виявилися спритнішими за вас?! - констатував невтішний для себе факт герцог.

У відповідь ті лише знизали плечима.