80

- Сталася крадіжка, - випадково вловила я розмову чоловіків, що відійшли вбік, і відразу нашорошила вуха.

«Схоже, усе за планом, - зітхнула з полегшенням. - Молодець, Шкет, спрацював якраз вчасно. Тепер Змій нізащо не запідозрить у мені Лису, адже саме тієї миті, коли ми цілувалися, Лиса обчистила особняк графа Вірена».

Герцог щось відповів вартовому, розвернувся, підійшов до мене й знову обійняв.

- Як тебе звати, прекрасна незнайомко? - прошепотів мені на вухо.

Від його близькості здоровий глузд, який лише хвилину тому повернувся на своє місце, знову покинув свої володіння. У голові утворилася така порожнеча, що на думку не спадало жодне ім'я - я навіть своє забула, куди вже там вигадати чуже.

Від необхідності відповідати мене врятував жіночий голос:

- Давею! Любий, а я тебе всюди шукаю, зараз почнеться друга дія.

Його світлість повільно, з явною неохотою, відпустив мене й обернувся. Я теж визирнула з-за його плеча.

У холі стояла найвродливіша леді з усіх, яких мені доводилося бачити, і дивилася на главу Таємної канцелярії з певною часткою зверхності. Її зовнішність була яскравою - таку не забудеш: довге каштанове волосся, вкладене в складну зачіску, чарівне личко ніжно-рожевого кольору, ніби витесане вправним майстром із найціннішого мармуру, а на додачу - пухкі губки й темні оксамитові очі. Справжня казкова принцеса!

Я одразу відчула себе сірою мишкою, попри те, що зараз була рудою, зеленоокою й не менш яскравою. А серце пронизала стріла ревнощів.

Тієї ж миті вона помітила мене, і її погляд із допитливого став зневажливим.

- Ходімо! - вона взяла герцога під руку.

- Пробач, Елоїзо, мені доведеться піти через службовий обов'язок, - мовив герцог і став так, щоб затулити мене від її недоброго погляду.

- Як? Але ж ми хотіли...

- Пробач, іншим разом, - різко відповів чоловік і вже збирався повернутися до дами спиною, як вона вчепилася в нього ще міцніше й потягла подалі від мене, щось шепочучи дорогою.

Саме цього мені й було треба. Безшумно вислизнувши з ніші, що вже стала майже рідною, я, прикриваючись спинами цієї парочки, хутко шмигнула до сходів.

Із будівлі театру вискочила, мов навіжена. У душі вирувала гроза, а серце млосно нило від незрозумілої туги.

«Що він зі мною зробив?»

Руки й досі тремтіли, ноги, ніби налиті свинцем, ледве переставлялися, а в усьому тілі була така слабкість, що, здавалося, ще трохи - й упаду. Мені дуже хотілося додивитися виставу, яка так припала до душі, але повернутися туди в такому збентеженому стані я вже не могла. Попри те, що п'єса справила на мене сильне враження, зустріч із герцогом і наше з ним «спілкування» затьмарили її за силою емоцій і відчуттів.

На свіжому повітрі в голові трохи прояснилося, навіть дихати стало легше.

Дорогою додому я без кінця прокручувала в пам'яті останні події.

«Ні! Закохатися я ніяк не могла! Навпаки, його світлість мені неприємний. Ну, він, звісно, привабливий, харизматичний... Цілується так...» - мене знову кинуло в жар від самих лише спогадів. - «Так, годі про нього думати! Треба спершу заспокоїтися, а вже потім усе переосмислити».

Мучачись від незрозумілих і досі незвіданих почуттів та емоцій, я дісталася додому.

Струснувши головою перед вхідними дверима, суворо-насуворо заборонила собі думати про нього.

Та, на жаль, цей гад увесь вечір і пів ночі не давав мені спокою, а потім ще й уві сні тривожив мою дівочу уяву.

Прокинулася я зовсім розбитою.

І в усьому винен цей герцог! От уже зміюка - заповз у мої думки, і ніяк його звідти не виженеш.

- Що у вас тут? - головний слідчий увірвався до кабінету графа Вірена мов вихор і змів увесь спокій, що панував тут до його ефектної появи.

Тієї ж миті все довкола завирувало. Працівники Таємної канцелярії, які ще хвилину тому мирно перемовлялися, враз посерйознішали й з особливою ретельністю взялися до роботи.