78

Але щойно в залі згасло світло, а на сцені заграла тиха музика, мене перестали хвилювати і відсутність герцога, і наші плани, і їхнє здійснення.

Я стежила за тим, що відбувалося на сцені, затамувавши подих і роззявивши рота. Мене не хвилювали ні сусіди, ні їхні перешіптування - я немов перенеслася в інший, барвистий, яскравий і загадковий світ. Хотілося плакати й сміятися разом із героїнею п’єси, настільки я перейнялася до неї симпатією. Зітхала і страждала разом із нею через нерозділене кохання та втрату друга, раділа за неї в хвилини щастя. Вона була настільки близька мені за духом, що в якийсь момент мені й зовсім почало здаватися, ніби це історія про мене і це я там проживаю своє життя.

Виринула зі світу мрій лише тоді, коли в залі запалили світло. Глядачі почали вставати зі своїх місць, гуркочучи стільцями. Я ще деякий час сиділа нерухомо, усе ще перебуваючи десь там, потім отямилася і ледве змогла стримати сльози жалю через те, що мене так грубо вирвали з такого прекрасного світу. «Хочу назад туди…»

Впоравшись із емоціями, я нарешті згадала про свою місію тут. Реальність накотила, мов снігова куля, і я кинулася слідом за всіма із зали. Антракт тривав лише пів години, і за цей час мені потрібно було потрапити на очі Змію, якщо, звісно, він тут був.

Поспішно піднялася на верхній поверх, де неквапливо й поважно прогулювалися та смакували дорогі вина пихаті вельможі, на час перерви залишивши свої ложі й балкони. Прислухавшись до їхніх розмов, я вдруге відчула розчарування - вистава їх зовсім не схвилювала, сюди вони прийшли лише для того, щоб покрасуватися одне перед одним.

Мені раптом стало образливо за акторів - вони вкладають душу у свою гру, перевтілюючись у своїх героїв, а цього ніхто не цінує. Ця виряджена публіка приходить сюди лише через данину моді…

Потік моїх уявних обурень перервав офіціант, який ненароком мене штовхнув. Перепросивши, він одразу зник, а я згадала про герцога.

З кожною хвилиною пошуків я впадала у все більший відчай - якщо зараз не вийде, наступного разу може й не бути. І тоді мені знову доведеться ховатися під маскою…

- Яка зустріч! - несподівано пролунало в мене за спиною. З полегшенням зітхнувши, я обернулася на знайомий голос.

- Ваша світлосте! - чемно присіла в реверансі.

Герцог підійшов до мене з грацією дикого звіра й зупинився так близько, що мені раптом стало не по собі.

Я відступила на крок. Саблер - слідом за мною.

- Знову втекла з дому, неслухняне дівчисько?

- Ні, я тут не сама, - почала брехати, чомусь страшенно заїкаючись, і знову відступила.

- І з ким же? - він зробив крок до мене.

- Із тітонькою, - зробила чесні-чесні очі й знову позадкувала.

- І де ж ваша тітонька? - здається, він анітрохи мені не повірив.

- У залі, попросила принести їй води.

- Не бачу у ваших руках келиха.

- Я ще не встигла… - почала виправдовуватися, але мене нечемно перебили.

- Ти ще й брехуха, - заявив герцог, підійшовши впритул.

Я спробувала знову відступити на безпечну відстань, але вперлася в стіну - далі відходити було нікуди. Із подивом виявила, що ми, відступаючи й наступаючи, опинилися в досить глибокій стінній ніші, і тепер увесь огляд мені затуляла постать його світлості, а що ще страшніше - мене за ним зовсім не було видно, а його наміри, судячи з пильного погляду й задоволеної усмішки, були не надто шляхетними, точніше - зовсім не шляхетними. Серце тьохнуло й забилося шалено.